Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Гераскина Аня
Смотреть инфо »
Проза
Поэзия
Другое Форум

Ні слова про секс

Розповідь про те, від чого не втечеш. І ні слова про секс.

Втікаю літніми сутінковими вулицями, біжу так, що язик звисає з плеча. Дихається ще важче ніж завжди, то, думаю, якщо ще не забув по дорозі можливість думати, що завтра, обов’язково завтра кидаю палити. Повикидаю к чортовій матері всі запальнички (навіть ту, що вона мені подарувала!), перестану пити каву, розставлю речі по фен-шую і мабуть здохну, захлинувшись радощами та китайським зеленим чаєм. Отже, я зупиняюсь, оглядаюсь навкруги – ні, не чутно, мої переслідувачі ще далеко - і підкурюю. Курю уривками, напружено стискаючи фільтр пересохлими губами; облизую губи і знов затягуюсь, і знов, і знов. Тіло колотить якимсь паршивим блідим ознобом, скроні пульсують тупим болем…. А навкруги - безкінечний монолітний приватний сектор. Пахне лілеями та настурціями, через паркан перебираються лапи хмелю та винограду.

Літо. Тривожна липка задуха. Футболка намертво прилипла до моєї спини. Пам’ятаю, коли купував її у Варшаві у одному із одіозних центальних універсамів чи то торгівельних центрів, вивалив 50 баксів. А зараз продираюся у ній через колюче надвечіря і нехтую тим, що дірки розповзаються, залишаючи за собою невагому трикотажну нитку. Через кілька літ футболка вся розпуститься і я лишуся в самих брюках, а стара на імя Доля візьме нитку за початок і стане вив’язувати мені саван. Лицьова-зворотня, лицьова-зворотня …..Доки нитка не скінчиться.

Я знову біжу, здіймаю їдку кайнозойську пилюку. Добре, що я не баба, думаю, і в мене груди не завбільшки з перший радянський дирижабль. Бо на такій швидкості вони певно стрибали вгору-вниз і дуже мені заважали. Сконцентруватися.

Колись я кинув дівчину. Просто розійшлися. Вона була моя перша і, як я потім вже зрозумів методом порівняння,єдина, яка вміла дивитися на світ моїми очима. А я її, придурок (це я теж зрозумів пізніше) кинув. Не лишив навіть по-людськи там із квітами, сумними поглядами і фразочками тіпа «я тебе не вартий», а просто одного дня перестав їй дзвонити. Я був тупий валянок, а вона була наївна і зворушлива. І якщо б все склалося, ми б прожили разом найщасливіше життя… Але воно не склалося. Бо я поїхав на море із братом та його друзями, і вони сказали, що серйозні стосунки обтяжують справжнього чоловіка, особливо, якщо цьому чоловіку лишень скоро сімнадцять. Тому, коли я повернувся, тій дівчині просто не подзвонив. І через тиждень не подзвонив. А коли вона дізналася від подружок, шо я вже вмісті, то задала мені тільки одне питання: «Чому?». А я відповів: «Нема сенсу». І сенсу дійсно не було.

А ще памятаю, як мене віддали в музичну школу на відділення тромбону. Я,чесно, до цього плутав тромбона з байдаркою і хотів як всі мої друзі ходити на гурток авіамоделювання. А в ту школу мене саме віддали; як в рабство. І не один рік я вислуховував, що

- у мене не треновані пальці

- мені рано займатися сольфеджіо

-я надмірно гучно сміюся з прізвища музичного критика Хрєннікова- Немитого

Тромбон змінили акордеоном, а коли і це не допомогло, то інструмент відправили до бабусі працювати пресом для квашеної капусти. Мені ж лишилася розстроєна дитяча психіка, манера притопувати ногою на академічних концертах і ноти пісні «Їхав козак за Дунай»,які хіба що не витатуювала мені на запястках вчителька музики. На місці моїх батьків, якби я знав, що цю жінку звуть Анжела Казимирівна, то взяв би своє чадо і відвів де інде.

Було діло, я дуже хотів ліхтарик. Думав, що без ліхтарика життя свій сенс втратить, а я згублю повагу друзів і ніколи в цьому самому житті не стверджусь. Ще я хотів розкладного ножа. Такого, щоб із трійком лез та обовязково зі штопором та відкривачкою. Хотів парашют, хоч зовсім не знав, що буду з ним робити ( одне точно - не стрибати). У Зімбабве хотів, хоч і писав тоді цю дивовижну назву з помилками.

А зараз, коли я стою на роздоріжжі і дивлюся через плече в сухі сутінки вулиць, жодне бажання мене не турбує, жодна жилка не тремтить. Я чую звуки і запахи розпеченої шосейки, я маю повертатися до реальності, вискочивши із закутків власної памяті. Але чомусь, подивившись на мерехтливі автостради, я повертаюся і йду назустріч своїм навязливим переслідувачам. Без стаху. Із серцем, повним любові.

08.12.2006
Читать комментарии (5)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Анна Санина
2006-12-08 21:23:58
а где вы, Аня Санина, живете?
я похоже настолько отождествляю себя со своим именем, что была просто в шоке, обнаружив человека, который пишет под таким же именем.
Володимир Токач
2006-12-12 06:26:36
Кльово. В деяких моментах (особливо останніх) я файно сміявся.
Аня Санина
2006-12-13 14:26:24
зря, Анечка. молчите. неужели вам не любопытно познакомится с Аней Саниной?:)
as
2006-12-21 10:50:21
таки да, таки да, Аня Алексанна Санина. советую Вам пробить по гуглу двойную тезку--там и победы в конкурсах, и все такое...(а вдруг это зеркалом окажется? упс!) а по теме: двулогия есть--а трилогию в сценарных ветках последуетъ?..
as
2006-12-30 18:29:12
happy ny, beautiful soul

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ