Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Гераскина Аня
Смотреть инфо »
Проза
Поэзия
Другое Форум

Подорожник

Про подорож,подорожнього і його дорогу

Подорожник

Дивився на квиток. От блядство, думав: п’яте місце, це десь у самому початку та ще й, мабуть, біля проходу, де вічно товпляться люди із клунками. Бабулі ніби заправські автостопщиці зупиняють автобус серед безкрайніх полів лісостепової України і просять підвезти їх «до повороту». Не всі водії спроможні на такі безпрецедентні акції доброти, але ті, що зупинилися, скупо посміхаються і довозять спонтанних пасажирок своїх люксових автобусів до роз’їздів, зупинок і ароматних хаток, які губляться у літньому терпкому вечорі.

Добре, якщо поруч буде стояти чепурна бабця, думав ти. Така невеличка, у вибіленій косинці, запраній вже до дір ідеальної чистоти сукні а-ля «совок». Бабця, від рук якої духмяно пахне медом, чи, бач, сонцем, буйним різнотрав’ям і вологим чорноземом. Старенька жіночка, яка так буде схожа на твою власну бабусю, що цілувала у потилицю малого та нерозумного онука і ховала на Миколая цукерки під подушку.

Так от, придурок, ти вже намріяв собі всякого, ти вже ладен уступити цій ангелоподібній старій місце і стояти хоч до самого Тернополя (а ти ж їдеш в Тернопіль, правда?). Так от. А біля тебе в проході став якийсь мужик, від нього сочиться запах новенького свіжого паперу і трохи воняє жіночими духами. Трахався на типографії! - думаєш ти і радієш від своєї здогадки.

17.30 Рушаємо. Водія два - один високий дужий дядько у линялій чорній футболці, а другий сидить до тебе спиною, і лишень у лобове скло іноді видно віддзеркалення його стомлених очей.

Тільки зараз помічаєш, що сусідкою в тебе худорлява дівчина із гострими колінками і дитячим розгубленим поглядом. Років з шістнадцять – думаєш ти. Дивишся на коротку до невимовності спідницю і пірсинг у пупі - та ні, вісімнадцять.

Дівчину на вокзалі проводжала чужа мама і чужа донька. Вони весело махали у вікно і посміхалися досить впевнено, ніби їм байдуже зовсім, що ота мала з місця номер шість зараз від’їжджає кудись далеко у самісіньке місиво шкільних літніх канікул. Вони вдивлялися у салон наперекір вечірньому сонцю та його норовливим відблискам і прикладали свої долоні до скла, а дівчинка, ледь стримуючи гарячі рідини, що напружено збиралися у куточках її серця, прикладала свої наманікюрені долоньки у відповідь і схлипувала, як кошеня. Вони брехали одне одному в залиті сльозами вічі! Вони плювали одне одному в розкриті навстіж душі! Бо через скло у 0,5 сантиметрів не відчуєш тепла дотику і найдорожчі моменти не сховаєш в кишеню, як запальничку чи, скажемо, носовичок. Сльози невидимо будуть витікати з салону автобусу і лишати слід на запиленій трасі. Сидіння намокнуть, повітря в салоні стане вогким… А потім почнеться дощ, і автобус, наче величезна риба, буде пірнати у пружні теплі струмені. Ну а дівчинці, що сидить поруч, будуть снитися пахучі дзвоники. Вона блукатиме полем і торкатиметься їх руками. Від цього дотику дзвоники враз ставатимуть кришталевими, але не співатимуть і не дзвонитимуть…

Нашо ти їдеш в той Тернопіль? Ти ж навіть не знаєш точно, де він знаходиться! Певно що на Західній, а де саме… Нашо ти зібрав якісь ліві зовсім випадкові речі у рюкзак і приперся до цього автовокзалу? Щоб їхати серпневими лінивими дорогами і вдивлятися у соняшникові мозаїки? Може, щоб виходити в маленьких містечках, купляти у тьоть смажені пиріжки і газирівку? А може, щоб стояти посеред вечірнього степу на вимушеній зупинці і думати : «Так тобі і треба, суко. Дура! Ненавиджу тебе! Щоб тобі погано було. Подивишся тепер, як без мене! Споганила мені все життя, курво». У тебе на лиці написано, що ти сів до цього міжміського транспорту через бабу, чи, як ще кажуть малолєткі, через тьолку. Через жінку, яку ти все життя кохаєш, і яка тебе все життя не кохає.

Згадуєш, як ще був студентом-першокурсником і відпочивав у друга на дачі. А там була сусідка Ліда – красива дівчина, «кров з молоком». І ти ясно пам’ятаєш, як їй подобався, як вона годувала тебе малиною з долоні, як шарілася, коли ти торкався її обгорілих плечей. Пам’ятаєш дотик її язика і тремтливий захоплений голос. То ж ти був і є гарний чувак. Ти мачо! Ти подобаєшся жінкам. Ти витворяєш із ними у ліжку таке, що вони хапають тебе за руки і тягнуть назад , прагнучи продовження. Ти естет і романтик. Ти маєш гроші і навіть якусь владу.

Але ти їдеш в Тернопіль. Бо там тебе ніхто не чекає і тут тебе ніхто не чекає, а значить, яка різниця.

Привиди суховіїв препарують гаряче літнє небо. Кондиціонер не працює. Ти хапаєш ротом повітря і відчуваєш на зубах пісок, на деснах пісок, на губах пісок. Відчуваєш себе безкорисною копалиною, доісторичною мушлею на пляжі законсервованих думок. Провалюєшся в безпам’ятство і у напівсні повторюєш одне і те саме ім’я…

А дорозі байдуже до всього: вона безкінечна, вона значуща, її видно з космосу. І вона має рухатися далі й далі, коли планета флегматично стоїть на місці.

27.10.2006
Читать комментарии (1)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
alike
2006-11-11 17:12:48
а почему "все" життя? ну, какую-то секцию. пришла, нагадила, да и ушла. как возникла ниоткуда, так в никуда и вернется. не так ли?

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ