Вона не стала мені ворогом

Вона пішла не по-англійськи

Розбила посуд, пару порцелянових ляльок

Залишила свій клятий віскі

Та сморід дамських недопалених думок

Вона пішла десь о десятій

Кивнула: Прощавай малий!

Стрибнула у сорочці м’ятій

В таксі. Вокзал! Мерщій!

Босоніж десь блукала містом

Шукала відповідь у смітниках

Душі моєї. Послідовним змістом

На жовтих свіжих сторінках

Писала про звичайний мінімум

Звичайного собі життя

Із натяком на те що скоєне

Не потребує каяття

На купівлю міщанської мрії

Вона не збирала монети

Опускала кокетливо вії

Вивчала вчорашні газети

Мала меркантильні погляди

Що всім вульгарно відкриті

Та жадала вона подвигів

Щоб їй дарували квіти

У стані спокою мого повного

Коефіцієнти нічому не рівні

Нажаль не стала мені ворогом

Лише залишилась чимось дивним