Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
marusik

Подорожній або коли ти прийдеш у Спа

Юра Жмаченко був, можливо, і не найтупішим учнем в одному з класів ЗОШ №19 першого-третього ступенів міста Ніжина, але однозначно - найменш успішним. Усі десять років навчання він просидів за останньою партою біля вікна і десь з п’ятого чи шостого класу ходив до школи лише з одним зошитом, в котрому щось постійно малював або записував окремі обривки фраз учителів. З тридцяти учнів класу дванадцять були відмінниками і потенційними медалістами, всі інші мали середній бал 8-10, окрім Юри, дебілізм котрого, за словами завуча школи, мав трохи розряджати напружену ситуацію конкуренції в класі.

З Юрком ніхто не товаришував, бо він був мовчазним і неохайним. Ці дві основні характеристики Юри настільки тісно поєднувались, що здавалось, одна є першопричиною іншої. Дійсно, говорив цей учень дуже рідко й мало, обмежуючись фразами «так» або «ні», і тільки тоді, коли його змушували вчителі, а за своїм зовнішнім виглядом Юра слідкував мало навіть у старших класах: ходив у м’ятій сорочці, вкритій плямами від їжі та ще хрінзначого, розтягнутих спортивних штанах або у братових чи батькових старих брюках, а черевики завжди носив на босу ногу. Розчісуватись Юра Жмаченко не любив, голову мив рідко, тому його жорстке волосся або стирчало в різні боки, або закручувалось дивними вихорами, або ж злипалось докупи, ніби змащене якимось гелем, мастилом чи жиром. Крім того з першого і аж до одинадцятого класу хлопець не міг чи не хотів позбавитись огидної звички їсти свої соплі. У цій справі Юра досягнув справді вишуканої майстерності: він виривав сторінку зі свого єдиного зошита, мізинцем правої руки неспішно сканував вміст слизової оболонки свого носа, а потім все, знайдене там, складав на аркушик із зошита, деякий час милувався цими зеленуватими скарбами, після чого починав їх із задоволенням злизувати, цим самим заставляючи своїх однокласників та вчителів збирати докупи усі свої сили, щоб стримати рвотний рефлекс.

Звичайно ж із такої унікальної особистості жорстокі, мов есесівці, діти просто не могли не знущатись. Юру дражнили, обпльовували, давали підсрачі, посипали його парту червоним перцем, клали йому в рюкзак каміння і цеглу, а взимку викидали його верхній одяг у вікно (клас був на третьому поверсі), щоб поспостерігати, як Юрко буде спускатись по обмерзлій, холодній і слизькій стічній трубі донизу, щоб скоротити шлях і забрати свою куртку.

В принципі, хлопець зносив усі ці гоніння досить спокійно і продовжував мовчати, мов відданий своїй країні полонений вояка. По-справжньому Юрі важко було витримувати тільки знущання свого однокласника Вови Бережальського, в майбутньому студента академії при МВС України. Кожної весни, у травні, Вова змушував Юрка їсти хрущів, запихав їх йому до рота цілими жменями. Здавалось би, що нічого жахливо огидного для людини, яка могла їсти майже такими ж жменями «кози» з носа, в цьому не було. Але поїдати хрущів було складно саме в технічному плані: жуки чіплялись своїми лапками за гланди, язик, піднебіння, альвеоли, зуби і губи Юри, вилазили з рота і шукали порятунку у ніздрях бідолахи. Вова Бережальский же захлинався від сміху, а школярі, які збирались на подвір’ї, щоб поспостерігати за екзекуцією, ледве не корчились в конвульсіях від реготу. Тільки в такі моменти від Юрка, який плювався і блював огризками хрущів, можна було почути нерозбірливе: «підари! я вас всіх ненавиджу!».

Незважаючи ні на що, Юра Жмаченко все ж таки довчився до 11-го класу, а останньої весни шкільного навчання сталася подія, після якої вже більше ніхто не смів знущатись чи сміятись з Юрка – хлопця почали побоюватись.

В той день завжди пунктуальна вчителька зарубіжної літератури Лідія Володимирівна на цілих п’ятнадцять хвилин спізнилась на урок в Юрин 11а, а зайшовши до класу, одразу ж написала на дошці: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа». Не встигла Лідія Володимирівна закрити лапки в кінці фрази, як Юра Жмаченко, на подив всього класу, встав з-за парти і голосно промовив: «Можна вийти?». Вчителька повернулась до нього і презирливо кинула у відповідь: «Можна. Можна вийти і більше не приходити». І що б ви подумали? Юра вийшов і дійсно більше в цей день не прийшов. Урок проходив бурхливо і ніхто не помічав відсутності найвідсталішого в класі учня. Розслаблені одинадцятикласники не були настроєні слухати нову тему і добряче попсували нерви Лідії Володимирівні, сперечаючись між собою стовно того, що б могло означати слово СПА. Варіантів, логічних і не дуже, було безліч: спа-салон, сирійська повстанська армія, саморобний пістолет-автомат, спортивна підготовка армреслерів та ін.

Та вже через півгодини про Юру згадали знову. На наступній перерві всі учні, вчителі та просто зіваки зібрались на шкільному подвір’ї, обговорюючи приголомшливу новину: Юру Жмаченка прямо на пішохідному переході біля школи збив мотоцикл МТ-150, який мчав вулицею з шаленою швидкістю. Хлопця встигли відвезти до лікарні, але зіваки казали, що удар був настільки сильним, що з Юри злетіли черевики разом зі шкарпетками і потерпілий навряд виживе. Той факт, що на Юрі в цей день були шкарпетки, додавав зловісності і без того жахливій події.

Весь наступний тиждень школа перебувала у післяшоковому настрої. Вважали, що Юра, не витримавши врешті-решт постійних знущань, навмисно кинувся під колеса мотоциклу. Одні говорили, що хлопець помер по дорозі в лікарню, інші, що він помер вже в лікарні, дехто казав, що Юрко ще живий, але перебуває у комі. Кожен відчував свою частку провини за те, що сталося. Особливо докори сумління мучили вчительку зарубіжної літератури Лідію Володимирівну, якій окрім суворої догани, виголошеної на останній педраді, грозило ще й звільнення з роботи. Щасливим ходив лише один Вова Бережальский: якраз в той день, коли Юру Жмаченка збив мотоцикл, Вова успішно справився з випробування на фізичну підготовку в академії при МВС України.

Але через тиждень, на черговому уроці зарубіжної літератури, якраз в момент, коли пригнічена Лідія Володимирівна монотонно говорила, що «Патрік Зюскінд вивчав історію в Мюнхенському університеті», до класу зайшов Юра Жмаченко, цілий і неушкоджений, як завжди з немитою головою в брудній сорочці і розтягнутих штанах (чи був він у шкарпетках було невидно). У класі запанувала така тиша, що здавалось кожен може почути власне серцебиття і навіть серцебиття свого сусіда по парті. Юра деякий час стояв біля дверей, спокійно розглядаючи однокласників, зупиняючи свій погляд на кілька сотих секунди на кожному з них. Раптом Юра кинувся до дошки, схопив крейду і швидко написав великими друкованими літерами: «Подорожній, коли ти вже прийдеш у свою йобану Спарту?!». Не промовивши ні слова, Юра Жмаченко попрямував до свого звичного місця за-останньою-партою-біля-вікна.

22.12.2009
Читать комментарии (17)
Рейтинг Оценили
5 Вражек, В:тал:й, матковский , Юля Шешуряк, Віталій Дерех.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
В:тал:й
2009-12-23 01:35:48
влучні вирази які мені сподобалися:

- дебілізм котрого, за словами завуча школи, мав трохи розряджати напружену ситуацію конкуренції в класі.
- Але поїдати хрущів було складно саме в технічному плані
- той факт, що на Юрі в цей день були шкарпетки, додавав зловісності і без того жахливій події.


Гарно написано. Дуже легко.

правда кінцівку я взагалі не зрозумів. але це також сподобалося.

те що він написав на дошці було от фанаря, чи це має якийсь прихований неприхований зміст?
В:тал:й
2009-12-25 01:56:04
як кажуть, дзєньке за відповідь - хоча з її лаконічністю ти переборщив. !))
Вражек
2009-12-25 09:15:29
я підозрюю автор не може дати відповіді, бо не знає
а ти знову задаєш дурні питання (тіки без образ)
ти ж читач, от і виріши для себе, що робити з написом на дошці
а ще тобі би непогано було ознайомитись з абсурдистами, хоча б хармса почитай на крайняк
В:тал:й
2009-12-25 13:52:50
ти мене то й робиш шо ображаєш, а я то й роблю шо ображаюся!)) причому дуже сильно беру це все собі до ду... до серця! !))))


на рах напису, то здогадки здогадками, а от задум автора хотілося би почути. Це не філософський твір, щоб робити якісь паралельні висновки. Ти більше це не абсурдний твір (чи не твір в стилі (?) абсурду), щоб напис сприймати, як щось цілком закономірне.


А Хармса поставлю в чергу
Вражек
2009-12-25 14:46:02
задум автора ти вже прочитав
для чого тобі його чути?
здається мені, що ти ніяк не мож відійти від шкільної ще закономірності: якщо є підручник укр літри за 9 клас(для прикладу), то обов.язково має бути і підручник укрліт за 9 клас КРИТИКА
пам.ятаю я колись у творі так і написав, що вважаю ніби кафка нехуя більше не хотів сказати між тими йобаними рядками, чувак перетворився в таргана, от він про це і написав, а все інше, що ви вже третій урок намагаєтесь втрамбувати в мою прищаву голову, все це від нудьги голомозих дрочерів, які вважають себе хитрожопішими за кафку, але чомусь тіки те і роблять, що дрочать направо і наліво.
ну...майже так і написав ))
В:тал:й
2009-12-25 16:43:24
про підручники я взагалі забув, що такі існували доповнення критики-шритики. пам ятаю тільки якісь хрестоматії були. я взагалі школу слабо пам ятаю.

а задум автора чути для того, щоб знати що він хотів цим сказати і взагалі чи хотів він цим щось сказати. я можу додумати багато, але як вже писав, це не той випадок, коли потрібно щось додумати. мені взагалі здається що те що написане на дошці - це протуп автора, бо воно ніфіга не зрозуміле. і ні в творі це не пояснюється і не натякається чому саме це, ні сам автор не хоче висловитися.

але якщо це така фішка - щоб написати в передостанньому реченні щось таке, що не ліпиться в твір, то в цьому випадку це не канає - фігово.
Вражек
2009-12-26 11:52:11
пізно
ти все плюс зафігачив)))
В:тал:й
2009-12-26 13:05:53
ну так твір мені сподобався! !))
.
2009-12-23 08:25:21
Алюзія на Белля) Sehr gut.
Із хрущами - взагалі жесть. ))

Тільки от, мабуть, білявка в душі, я не зрозуміла декілька речей:
- чого бідолашний спускався по трубі. Простіше? Кому простіше? Ви самі пробували спуститись по водостокові з третього поверху? Це було простіше, ніж зійти сходами???
- І чому його потім боялися? Бо він живий вернувся чи бо книжку прочитав?
marusik
2009-12-23 08:31:21
по трубі швидше - не треба йти через всю школу
побоювались, бо, можливо, він був у шкарпетках
.
2009-12-23 09:19:49
Циркове училище по хлопцю плаче.))

І що, вони так страшно смерділи, що їх боялись? Чи загрожували повальним зараженням грибком?
Вражек
2009-12-23 10:47:48
от як треба писати(як варіант)
а читаючи про пожирання шмарклів, у мене виникла чітка асоціація з вашими (надто ви вже схожі з черіпай) поТворами
тіки ви свої соплі не жерете, а старанно розтираєте по паперу
ваші намагання в кількараз коротші, але дочитати їх...вимагає одержимого героїзму, не інакше
.
2009-12-23 11:22:00
Це така промо-акція: читайте шмарклі Афоман і шукайте схожість з черіпай? PR для бідних, чесне слово.))
Підозрюю, marusik'у не дуже цікаво, що ви думаєте про мої тексти.

Правильно. А потім їх жерете ви, мій герою.
Вражек
2009-12-23 11:37:07
ваша реакційність така мила
і передбачувана, як наслідки поїдання оселедця з молоком
але добре, що ви отак от, в прямому ефірі, признались, що цілеспрямовано намагаєтесь годувати читача відходами власної життєдіяльності. так і занотуємо: "їх жерете ви"
.
2009-12-23 11:54:47
Якоюсь мірою цим займаються усі автори (якщо розглядати тексти як результат діяльності нервової системи).

Маю надію, ви оселедцем не вдавились.
Віталій Дерех
2010-01-03 12:47:05
я теж колись шмарклі їв. і ще любив лизати вуличні труби - вони щипають трошки язик.
матковский
2009-12-23 11:01:56
боже храни юру
Віталій Дерех
2010-01-03 12:47:14
Заплюсовал текст.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев