Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Назар Шешуряк

ФЕЄРВЕРКИ

Love affair

Кожний поважний будинок повинен зберігати історії та легенди.

Найвідоміша історія, пов’язана зі старим дитячим садочком на вулиці Космонавтів, – про двох виховательок, що повісились в підсобці за тиждень до виходу на пенсію. Повкладавши дітей спати, вони швидко випили на двох півпляшки горілки, залізли в заздалегідь приготовані петлі і синхронно зістрибнули з маленьких дитячих стільчиків. Прощальної записки вони не залишили, але одна з них за кілька годин до самогубства зателефонувала дочці і довго та плутано розповідала щось про великих чорних собак.

Герман ніколи не розумів, чому оповідачі щоразу так акцентують на цій телефонній розмові, випускаючи при цьому набагато важливішу деталь: звисаючи у петлях, виховательки трималися за руки. Про це йому розповів Фрідріх, котрий мав якісь зв’язки з колишнім директором дитсадка.

Скандал із самогубством швидко зам’яли, але відтоді працівники там надовго не затримувались. Так чи інакше, через кілька років у місті різко впала народжуваність, і садочок довелося закрити. Перший поверх будівлі винайняли під магазин дешевого одягу, а згодом, коли бізнес накрився, там влаштували перукарню. Власник перукарні, старий кореєць з неправдоподібним ім’ям, таємно колекціонував волосся: щодня він акуратно збирав зістрижені локони клієнтів у пакетики і ховав їх у секретну шухляду. Після того, як кореєць переїхав на південь, перукарня закрилася і дитсадок спорожнів, а колишні клієнти почали регулярно отримувати поштою конверти з чужим волоссям.

Однак найдивніші чутки, пов’язані з будівлею, з’явилися кілька тижнів тому. Справа в тому, що з покинутого дитсадка почала час від часу лунати музика. Красива фортепіанна музика – зазвичай ледь помітна, але іноді, особливо вночі, досить чітка. Легкі та лаконічні композиції не затримувалися надовго в пам’яті, зате покращували випадковим перехожим настрій. Музика з’являлась нечасто і без жодного помітного графіку, тому потрапити на неї вважалося везінням. Мені пощастило лише двічі (обидва рази я спеціально зупинявся послухати, через що решту дня запізнювався всюди, куди тільки можливо).

Дитсадок стояв абсолютно порожній уже багато місяців, тож ніхто не міг правдоподібно пояснити, звідки ця музика береться. Найкарколомніші теорії вигадували агресивні підлітки і продавці фруктів з сусіднього ринку.

– Особисто я думаю, що це все галюцинації, – сказав Фрідріх. – Можливо, якийсь витік психотропних речовин чи типу того. Ну, або привиди.

Територія дитячого садка була чисто символічно оточена старим дірявим парканом, тому пробратися туди виявилось зовсім не складно. Чого не скажеш про саму будівлю: головні двері були наглухо замкнені, а вікна першого поверху розміщувалися надто високо. Довелося лізти на розлоге дерево, що росло поряд, і стрибати з ненадійної гілки на балкончик. Товстий і незграбний Фрідріх чудом не звалився, а при стрибку боляче роздер коліно.

– Ти в порядку? – запитав Герман, підбираючи камінь.

Фрідріх кивнув, і Герман розбив вікно.

Всередині було холодно, тихо і зовсім темно; Фрідріх дістав з рюкзака ліхтарики, запальничку і бенгальські вогні. Він впізнав фреску на облупленій стіні (зграя великих блакитних птахів) – це кімната тихої години, простора і зовсім порожня. Якщо постаратися, можна навіть відчути легкий запах йоду і простирадел. Було вирішено обслідувати спершу другий поверх, потім третій, після чого спуститися вниз. Музика повинна початись найближчим часом.

Фрідріх говорив чомусь пошепки:

– Пам’ятаю, в другому чи третьому класі мене попросили намалювати якусь неіснуючу істоту, і я намалював охуєнну коняку з грамофоном замість голови. Я в дитинстві дуже мріяв стати музикантом.

– А я ненавидів музику, коли був малим, – відповів Герман. – Батьки хотіли запихнути мене в музичну школу, але нічого не вийшло. У нас вдома стояло старе покоцане піаніно, на якому іноді грала моя мама. Коли вона захворіла, піаніно залишилось без діла, і я почав ховати в його нутрощах випивку і траву.

Освітлюючи шлях бенгальськими вогнями, вони повільно йшли вузьким покрученим коридором і зазирали в кожну кімнату. Аудиторії були порожніми, лише де-не-де траплялися самотні тумбочки, старі стенди та покалічені іграшки. Нічого такого, що могло б пояснити музику, – хіба що маленька пластмасова гітара без струн. Германа, однак, зацікавила не гітара, а подряпана і деформована лялькова голова – обличчя нагадало йому старого знайомого, що помер торік від чогось венеричного. Тиняючись темними аудиторіями, Герман знаходив для ляльки втрачені частини тіла. Коли з другим поверхом було завершено, пупсу не вистачало лише правої ноги.

– В моєї бабці є подруга, що теж ремонтує ляльки, – пізніше розповів Фрідріх. – Знаходить на смітниках і чужих антресолях найобідраніших, розчленяє їх і створює з пластмасових органів нових ляльок. Вона і мені одну подарувала, обмотану фіолетовою ізолентою золотоволоску. Підозрюю, що волосся вона отримала від того корейця. Я назвав ляльку в честь свого першого кохання.

Герман спробував проігнорувати останні слова Фрідріха і, нервово облизуючи губи, продовжив обшук. Крім старих іграшок, на поверсі знайшлося ще кілька огризків діафільмів про дитинство Сталіна, а загалом – нічого цікавого. Найважливіші відкриття чекали попереду.

На сходах, що вели на третій поверх, валялося старе дитяче платтячко. Під шаром пилу і різнокольорових плям можна було роздивитися вишитих пташенят. Фрідріх підібрав плаття, зарився в нього обличчям і взявся жадібно нюхати.

– Апельсиновий йогурт і гуашеві фарби, – зрештою повідомив він.

– Ти що, не прийняв сьогодні таблетки?

– Вже кілька днів не приймаю, – похмуро відказав Фрідріх. – Ну їх нахуй, під ними я ніби у вату загорнутий.

Третій поверх виявився заповненим різноманітними нічними комахами, що позалітали сюди через вибиті вікна і діру в стелі. Від світла ліхтариків і бенгальських вогнів метелики сполохано здійнялися в повітря. Фрідріх гидливо порозганяв їх і попрямував углиб коридору. Герман йшов слідом, намагаючись потрапити в ритм його важких кроків і гучного дихання. Малюнки на стінах були такі ж затерті, як і поверхом нижче, але набагато цікавіші. Особливо радувала велика фреска навпроти колишньої хореографічної аудиторії: гігантське щеня із захоплено роззявленою пащею летить у хмарах назустріч сонцю. Крихітні люди, що спостерігали за песиком з вкритої снігом і кількома хатинками гори, виглядали здивованими і переляканими.

Ні Фрідріх, ні Герман нічого не знали про автора фрески – відлюдькуватого і мовчазного маляра Артемія, що саме в ту хвилину спав у будинку на сусідній вулиці. Не знали вони і про те, що у фарби, якими намальована фреска, Артемій додав півсклянки власної крові, а також пару перемелених у ніжний фарш шматочків свого м’яска. Ось уже кілька років маляр щоранку лягав у ванну, наповнену льодяною водою (іноді в компанії гумової качки), і приблизно півгодини незворушно медитував, періодично викрикуючи високим голосом незрозумілі слова. І всі його картини, замкнені на балконі і в шафах, тремтіли від цих криків, ніби зловлена риба.

– Ніби механічні іграшки, – шепоче Фрідріх, видряпуючи іржавими ножицями на стіні древні скандинавські закляття.

Обшук третього поверху нічого не дав – що, в принципі, не дивувало, адже Герман добре пам’ятав, що аудиторія для музичних занять знаходилась на першому поверсі. «Перекуримо і підемо вниз», – сказав він, дістаючи з пачки останні дві сигарки.

Після кількох затяжок з вулиці почулися веселі крики і вибухи феєрверків; Герман і Фрідріх підійшли до вікна. Веселилися, очевидно, у великому совковому ресторані, схованому за деревами і п’ятиповерхівками. Фрідріх витягнув з рюкзака пластикову пляшку з домашнім вином і зробив потужний ковток. Герман від вина відмовився; він обережно сів на старий дерев’яний ящик і кілька хвилин зацікавлено спостерігав, як феєрверки освітлюють обличчя Фрідріха різнокольоровими спалахами.

– Музика почнеться зовсім скоро, – нарешті сказав Герман.

– Ага, – посміхнувся Фрідріх. – З хвилини на хвилину.



*

(справжній дитсадок на Космонавтів немає нічого спільного з описаним, а реальний Герман не має жодного стосунку до того вигаданого персонажа, котрий тусується на Публі)

* *

текст опубліковано в п'ятому номері Електронної Радуги (лютий 2009)

12.01.2009
Читать комментарии (48)
Рейтинг Оценили
8 Юля Шешуряк, Spirtson, Евгений Герман, Лойсо Пондохва, Grinder, Главный зануда Публикатора, Гераскина Аня, samozvanka, Aranea, Андрій Момут.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Юля Шешуряк
2009-01-12 09:24:58
Круто, концентровано. Але - хочеться продовження. Це уривок? Схоже на першу главу повісті, яку міг би написати Любко Дереш.
Назар Шешуряк
2009-01-12 15:00:24
фууууу, за що ти так зі мною
Юля Шешуряк
2009-01-12 15:26:44
ггггггггг ну ок, розкарпачений Прохасько
Назар Шешуряк
2009-01-12 16:37:38
вооот
давно мріяв, щоб мене хтось порівняв з прохаськом
дякую
Spirtson
2009-01-12 10:37:26
а мені чомусь Паланіком повіяло. Досить потужний уривок, продовжуй його.
Назар Шешуряк
2009-01-12 14:59:56
та йопт, не уривок це. продовження не передбачається )
Spirtson
2009-01-12 15:23:07
liar
Юля Шешуряк
2009-01-12 17:35:04
не зміг придумати закінчення, і прикрився таємничістю? ;)
Назар Шешуряк
2009-01-12 17:39:53
далось вам те продовження. я ж не розповів якусь одну історію, з зав'язкою/розвитком/кульмінацією, а спробував написати щось нелінійне. тому і закінчення не може бути в принципі - все одно виникатиме дитяче запитання "а що далі?".
Юля Шешуряк
2009-01-12 17:53:25
хоть би натякнув, хто ту музику грає
Назар Шешуряк
2009-01-12 17:55:54
муля, нє нєрвіруй
тіпа я знаю
Евгений Герман
2009-01-12 12:05:50
ХАРАШО! и АХУЕННА.
особенно про фреску!

единственное что смутило - "Було вирішено обслідувати спершу другий поверх, потім третій, після чого спуститися вниз. Музика повинна початись найближчим часом."
имхо - музыка появлялась непредсказуемо, а тут автор предсказывает.

а персонажи это - Герман Гессе и Фридрих Ницше ("и вот пацаны - не испугались" (с) Лэсь)
ПЕШЫ ИСЧО
Назар Шешуряк
2009-01-12 14:57:13
ммм, швидше енгельс
дякую
Лойсо Пондохва
2009-01-12 14:50:25
вимагаю продовження, а то свинство якесь, на самому цікавому місці )
Назар Шешуряк
2009-01-12 14:58:52
нєа )
продовження можеш додумати сам
Юля Шешуряк
2009-01-12 15:19:26
Назар, шо за фігня, там повинно бути продовження! хто тут пісатєль? ти! так що дай народу те, що він просить!
В. Б.
2009-01-12 15:37:52
"Открытые" концовки ещё лучше "закрытых" - они заставляют читателя подключиться к игре автора и включить мозги и воображение. Не думаю, что продолжение тут необходимо - так гораздо интереснее и эффектнее. ИМХО.
Юля Шешуряк
2009-01-12 16:15:07
Мне не интересно мое воображение, я хочу знать мнение автора. Длят ого мы и читаем чужие тексты, ибо интересно.
ЗЫ Куда ты пропал из аськи?
В. Б.
2009-01-12 20:11:20
Не пропал, а отлучился. А по-поводу всего остального, так тексты с "открытой" или с "закольцованной" концовкой гораздо интереснее, чем с "закрытой". Поскольку тута усе так полюбляют постмодерн, то не будем забывать, что для оного характерна игра в тексте. А такие вот концовки и есть игра. Рассказ - любопытный жанр: он как фотоснимок - выхватывет эпизод без предшествующего и последующего контекстов. А вот повесть/роман - это уж кинофильм, там ужо по другому. Потому, ИМХО, "закрытая" концовка в рассказе не только не обязательна, но и мого быть не желательна. Какой интерес, когда автор всем всё рахжевал и в конце общую мораль вывел?
Юля Шешуряк
2009-01-13 09:59:11
Какой интерес тогда вообще читать чужие тексты, если я все могу придумать сама?
В. Блядинский
2009-01-13 14:03:36
Не всё, а только концовочку;)
Юля Шешуряк
2009-01-13 14:08:02
Если так рассуждать, то значит, зачем мне сексом заниматься с другими людьми, если я могу сама помастурбировать?
Б. Велинский
2009-01-13 14:11:23
Вы мух от котлет всё-таки отделяйте, сударыня. Секс и проза - разные вещи: от первого бывают дети, а от второго - нет.
Юля Шешуряк
2009-01-13 14:26:40
И как эта твоя мысль относится к моему вопросу? При чем тут дети? Я имела в виду, что ЛИЧНО МЕНЯ интересует мнение автора, и его концовки, так же как в сексе - ощущения и эмоции партнера. если б меня это все не интересовало - я бы не читала книжек и самоудовлетворялась бы.
Б.В.
2009-01-13 14:32:35
Относится напрямую. Секс - это секс, а литература - это литература. И "открытая" концовка - это обычный уже приём литературы постмодерна. Повторюсь - игра с чиатетлем, интрига, которая продолжается. "Закрытые" концовки в духе "мораль сей басни такова" - это необходимый атрибут "академической" ("классической") литературы и детектива/нуара/триллера. Назар написал вполне современной произведение с замечательной концовкой. Думаю тут можно поставить точку в споре.
Назар Шешуряк
2009-01-13 14:37:02
ставте, ставте вже крапку, діалог вийшов неймовірно дебільним
Юля Шешуряк
2009-01-13 16:14:47
ну як же, Назар, а пагаваріть?
Spirtson
2009-01-13 16:11:14
что-то вы, товарищи, действительно "не в ту степь" клонить стали.
лично я жаждал продолжения не для "закрытия" рассказа, а только ради того, что тема, зачатая Назаром, богата и мог бы выйти гораздо более крупный рассказ, повесть, а то и трехтомник с, опять таки, НЕ ЗАВЕРШЕННОЙ концовкой, если потребуется... только вот Фридриха заменить... хотя можно и оставить, абсурда ради...
Юля Шешуряк
2009-01-13 16:14:00
і то правда)
Роман RemiK Котик
2009-01-14 17:32:09
Угу і я так думав поки до мене не прийшла редакція одного мого оповідання з відкритою кінцівкою від голреда. Він мені докоряв: для чого писати було твір, якщо не даєш конкретних відповідей. Коротше, відкриті кінцівки - нікому не потрібні. Народ потребує зрозумілих творів з приміткою автора.
Назар Шешуряк
2009-01-14 17:43:15
"___ нікому не потрібні, народ потребує ___" - блядь, як же мене бісять подібні заяви і вся ця маркетологічна їбатня в стилі "піпл хаває".
Главный зануда Публикатора
2009-01-12 16:42:59
славно
напевно перша річ (з часів Мови риб) яку захотілося перечитати тричі
безумовний +
Назар Шешуряк
2009-01-12 16:44:23
)
Назар Шешуряк
2009-01-12 16:50:29
стоп, а де критика, розбір помилок і тому подібні вкусності, котрі так допомогли мені в тій же *мові риб*?
це і всіх інших камрадів стосується
лінчуйте мене, альо!
Главный зануда Публикатора
2009-01-12 17:04:27
сьогодні ліниво (я по роботі 18 аркушів пробіг - голова кругом), тому лише загальне вражіння - нормальний перебіг і стрільний фінал, все на місці і до теми, персонажі не дуті і більше того - думаю річ не виглядає шматком (пардон, фрагментом)
придертися не бачу до чого як би і хтів, а ще й бажання того робити нема
з того вийшла б нормальна радіовистава
Гераскина Аня
2009-01-12 17:05:10
абламайся, не буде тобі нічо. самі прянички. ) класно, мова риб мені якраз не дуже була, а це ось - читала на одному приДиханні)
Биссарион Велинский
2009-01-12 20:23:15
Если доёбываться, то замечание основное: в тексте проскакивает неуместный для него суржик (напр. "таблетки" вместо "пигулок", "древні" вместо "стародавніх" и т.д., и т.п, и пр.). Но это так, абы потыкать носом. Стиль - хорош, сюжет тоже и концовка самое то. Ах да! Немного смущают "аудитории". Для детского сада нетипичные помещения. Может имелись в виду "комнаты"? Ну и фрески стоило бы заменить на граффити, поскольку фреска рисуется на только что уложенной мокрой штукатурке - технология выморочно-заёбочная, громоздкая и не думаю, что в бюджетном детсаде кто-либо раскошелился бы на такую роскошь, как фрески. Хотя может ты именно фрески и имел в виду? Для пущей иррациональности? Тогда последнее замечание в жопу.
Назар Шешуряк
2009-01-12 20:34:06
авторитетно заявляю, що і "таблетки", і "древні" - ніякий не суржик, абсолютно правильні і цивільні слова. "аудиторії" самому муляють, просто не хотів вживати надто часто "кімнати".
про фрески не знаю нічого, мав на увазі звичайні малюнки на стіні. а "граффіті" звучать надто... ммм... претензійно, і асоціюються з різними там хіпхапами. так що доведеться всім казати, що фрески тут для "пущей иррациональности", ага.
дякую за комент, дойобки - вони корисні.
Б. В.
2009-01-12 20:52:38
Можно и "комнаты", и "помещения" использовать. Эфемизмов можно кучу понапридумывать (в конце концов "персонифицировать" помещения: бывшая спальня, детская, воспитательская, горшкомойка и пр.) Доёбки полезны, но не всегда.
Юля Шешуряк
2009-01-13 09:58:13
І хто це тобі сказав, що "таблетки" і "древні" - суржик?))
А "пігулки" - тупе слово, не властиве "справжній" укрмові. Це щось з розряду бруківки і кав"ярні )))
"Стародавні" - це слово використовується більш в історично-археологічному контексті, а поняття "древні" - більш ширше, і тому тут доречніше, імхо.
Роман RemiK Котик
2009-01-14 17:33:27
Слово "бруківка" поширене в містах, де ще присутня та сама бруківка.
Юля Шешуряк
2009-01-15 09:43:52
в місті Кам"нець-Подільський вона присутня, але слово аж ніяк не поширене)) як і в Чернівцях, наприклад, чи й в тому ж Києві. Це чисто львівське слово))
Роман RemiK Котик
2009-01-15 11:15:15
Ці Львів*яни з їхніми суто львівськими словечками!!!)))
Юля Шешуряк
2009-01-12 17:55:54
З цього всього висновки, Назаре - оскільки автори Міцного Горішка і Термінатора, а також усяких інших гарріпотерів теж мабуть не передбачували, що доведеться випускати наступні частини - ФЕЄРВЕРКИ-2 маст бі! МАКТУБ.

І ще - чому така назва?
Назар Шешуряк
2009-01-12 18:00:17
ну там же в фіналі вони бабахкають
але я міг би повийожуватись і сказати, що мікроісторії в тексті вибухають і зникають, як спалахи феєрверків
до речі, робоча назва була "love affair" (можеш над цим пороздумувати)
Роман RemiK Котик
2009-01-14 17:28:07
Мені закінчення сподобалося. Єдине до чого причіплюсь: "Повкладавши дітей спати, вони швидко випили на двох півпляшки горілки, залізли в заздалегідь приготовані петлі і СИНХРОННО зістрибнули з маленьких дитячих стільчиків". Питання: хто там з свічкою стояв, щоб потім розповідати історію, що вони синхронно зістрибнули? Чи то вже народна творчість?
Назар Шешуряк
2009-01-14 17:52:07
історія про виховательок - перш за все легенда, а не реальна історія, а синхронність стрибка - одна з тих деталей, що роблять всі ці "міські міфи" об'ємними і правдоподібними. простіше кажучи - так, це народна творчість.
Лекс Ворслов
2009-08-24 00:54:42
таких псевдоинтеллектуалов я пижжю после концертов за их сраные недочеловеческие россказни в сети.
Андрій Момут
2011-11-09 16:24:24
Заплюсовал текст.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев