Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Варфоломеєв Іван
Смотреть инфо »
Проза Поэзия Другое Форум Бездна

Зі спогадів

Мене щось потягнуло згадати дитинство. І першою спала мені на думку одна дуже прекрасна весна. Але, коли намагався висловити спогад в одному лиш вірші, то усвідомив, що це неможливо. Тому вирішив написати віршований етюд і додати до нього кортоткий прозовий нарис. Правда, цей пост – швидше так – для настрою, аніж для літературної оцінки і критики:

Перед тим, як почати, хочу ввести невеличку передмову, котра спростить для вас сприйняття текстів:

я своє дитинство провів у рідному селі. Ми(безпосередньо моя сім’я) живемо на одному кінці села, а бабка(батькова матір) – на іншому. Так склалось, що ми ніколи не називали її бабусею. Для нас вона, як завжди, - бабка. Саме тому в тексті я не хотів бути надзвичайно чистомовним, і замість бабусі вжив слово бабка. Так от: в нас є велика долина, яка раніше була повністю заллята річкою, котра, на жаль, до наших днів оміліла настільки, що в найширших місцях ледве дотягує до 7-ми метрів(крім двох «заливів» по кісточки). Наверху, за кілометр від річки є невелчке озерце, від котрого вода спадає малим(півтора метра шириною) потічком додолу, і стає правою притокою. Долина дуже гарна і значна територія пагорбів, котрі є її «берегами» - покриті лісом. Ліс щоправда мішаний, але на одному з своїх кінців(якраз навпроти пагорба, на якому живе моя бабка) він вкритий кількома десятками невимовно гарних, високих і дуже старих сосен(це моє найулюбленіше місце). Щоб збіги від бабки вниз на долину, мені потрібно пдолати всього 300 метрів. Отже це була формальна частина, яка вводила вас в суть справи, а тепер – безпосередньо до спогаду:

Дощило трошки, а сосни були високі,

При тім світало і брався легкий туман;

Вода спадала, я дихав на повні груди

І хтів робити жертовники з валунів.

То все – весна. Чобόти були від батька

І завеликі... на розмірів, може, з п’ять.

Я вже підріс, а впам’яті моїй досі

Каміння в купах, мов капища для богів.

Я бігав прудко, весь мокрий і весь веселий,

З холодним носом і зграєю диких псів.

Не було страшно, а ще – я любив тумани

І часто думав, що це підпалили ліс.

Вони ділили долину на землю й небо,

Тож я був гордий за сосни на небесах,

А далі – прудко по пояс стрибав у воду,

Щоби у річки посидіти на руках.

Уважно слухав як бабка кричить на мене –

Затяжно-довго, з хатини, що на горі.

А я не вірив, що можу отак втопитись,

Тому сміявся і далі кумедно плив.

Я був ще малий, у класі, мабуть 4-му чи 5-му, коли наше село серйозно підтопило. Щоправда, вода швидко зійшла в долину(99,9% будинків побудовано на невеличкій височині), тому страшних збитків не завдала. Ала це була найпрекрасніша повінь з усіх, котрі я памятаю. Річка стала повноводішою, грізнішою. Вода була, як несамовита: пінилась, бурхливо билась, ревіла і обсмикувала береги, вириваюси коріння трухлявих дерев та великі брили каміння. Завдяки цьому мій улюблений потічок(права притока) став набагато ширшим і поважнішим та й сам став мало чим відрізнятися від річки. Люди почали виходити з осель на долину і збирати каміння. Найбільше складали на купи і надіялись продати, бо воно було достаньо велике, щоб бути використним на будівництві. Пішли і ми(я з братом і батьком). Нам було дуже зручно, бо ми могли цілий день працювати, а їсти у бабки, тож багато йти не доводилось. З мене, правда, робітник був ніякий, тому я більше милувався пейзажем і лазив по горбах. Там, де дерев було мало, стались невеличкі зсуви утворились досить круті схили, які могли б слугувати навіть для альпіністів-початківців, якби не сипка земля. Мені дуже до душі припали ці новоутворені «скелі» і я багато часу проводив біля них. З моїми ж соснами нічого не трапилось: їх лише трохи підмило і де не де з землі стирчало коріння. Воно виглядало дуже забавно і я навть пробував заплести його у колоски.

Через три дні робота закінчилась і всі на мою радість розійшлись, а я випросив побути в бабки ще один день. Тато не дуже хотів, але згодився. І ось тоді почалося: я вийшов зранку, дощило і було неймовірно приємно(нічого тоді не тямлячи в кислотних дощах, я любив подовгу бігати під сірим небом і мокнути, коли всі ховались по хатах). Але дощ був дуже незначний, а так як вже почало парити, то вода стала помаленьку повертатись на небо. Туман був густющий. І він покрив усю долину, тож видно було тільки на самому її низу, і то такому низенькому, як я. Свято сповідуючи видуману мною ж істину, я вважав, що кожен великий туман – це просто дим від чогось, що горить. І хоч димом навіть не було чути(навпаки, від озону було дуже легко дихати, голова трішки паморочилась) сумніву у мене не було навіть найменшого. Дим і крапка, і не сперечайтесь(я був дуже упертим). А потім я вибіг на пагорб і завмер: сосни були окутані «димом» і лиш їх вершечки стирчали над цією непроглядною хмарою. Потім моя каверзна натура вирішила трохи побаламутитись і я, прудко збігши наниз, з розбігу шубовснув у брудний потік. В мені навіть гордості побільшало від того, що я такий сміливий і готовий на «самопожертву», що я навіть одягу не пошкодував і скочив у потік неабиякий там, а БРУДНИЙ. Далі я згадав телесеріал «Геркулес» і змагаючись зі стихією, почав просуватись проти течіїї, що виявилось не так легко як я думав. Як ви розумієте, мені дуже швидко надоїло і я вирішив, що теж попливу по воді, як он ті тріски. Щось булó почав імітувати, але мені, як на зло, не вдавалось і я дуже заздрив цим дерев’яним ідолам, котрі вміють пливати так, як невмію я. Ну і зі зла, я почав бити руками по воді(так як роблять старші, коли плавають – я на пляжі все зауважував, хоч навчився плавати дуже пізно) і почав давати і «кролем» і «брасом», правда постійно захлинаючись водою. Течія, побачивши, що я вже їй не противлюсь, швидко взяла мене в обійми і потягнула. А далі було найгірше: як сурма Божа з небес – з хати на горбі засурмила моя бабка(звідти всю долину дуже добре видно, а що було вже по обіді, то туман зійшов). Я трохи здрейфив, і, хоч не подав вигляду, через 10 хвилин таки виліз з води, поплентавши нагору. Тіло поболювало(кілька раз вода добряче гримнула мною об невитягнуті валуни), але мені було набагато цікавіше слухати, як «квакають» мої чоботи, повні води, коли я переступаю з ноги на ногу.

На цьому й скінчилось, бо коли я прийшов до бабусі, то виявилося, що вона просто зготувала борщ... Чудернацьке хлопчисько, я вам скажу.

11.08.2008
Читать комментарии (3)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2008-08-11 17:46:25
про борщ - сподобалось.
Гераскина Аня
2008-08-12 15:13:18
Ваня - Мистер длинные аннотации 2008!))))))) Прочла, вынесла много интересного.
Варфоломеєв Іван
2008-08-13 09:31:04
Дякую за коменти.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев