Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Варфоломеєв Іван
Смотреть инфо »
Проза Поэзия Другое Форум Бездна

Лягай спати нізвідки

Напишеш, рвеш і знову пишеш...

(Є.Плужник)

Лягай спати – нізвідки

Музи до того полюбляють

спокій, що найчастіше навідують

напівсонні голови і серця...

Лягай спати... кругом тільки й думок – спати...

Закинь працю! – цвіте спалах в очах сонних,

Голуб темінь, спіши сутність її взяти

В серця свої, тоді воля для душ тонних...

Настане...

Закинь працю, живи просто, сховай гонор –

Самі – лінь і тебе зводять, повір, плинно.

Таку кров не шукай – кожен тепер – донор,

Лиш жаль – шовк майбуття ніжний прирік вірно

На бідність..

Не спи – вільність,

Засни – бідність:

От і ґрунт для роздумів – нізвідки.

листопад 2007

Дотики погляду й сліз

Твої сльози лилися

А я споглядав, сидячи,

Серця наші билися

Стурбовано, кар’єром і не в такт.

Прагнув їх привласнити.

Так твої ж вони. Дотики

Могли вмить погаснути:

Сльози і погляду побачення.

Сумом душ палаюча,

Засіявши спів тишею,

На тінь днів злітаючи

Сиділа непорушно подруга.

листопад 2007

Осінні блюзи шибки

Сенс емоцій не завжди важливий

адже їм притаманна спонтанність...

Тріщина на шибці – осиками...

Трепетно б’ється і зажурено,

Чи, може, це страх – криками,

Чи – дифірамби вітрів – збурено?

Розради благає, ридаючи,

Ятрить почуття дисонансами,

Наосліп слова вибираючи,

Що ляжуть у душу нюансами.

Замовкнувши дасть втихомиритись,

Зустрітися з вічними музами,

Щоб силою знову помірятись,

Щоб впасти осінніми блюзами.

Вже трачу я другу годину

І буду ще безліч втрачати,

Щоб слухавши шибку безвинну

Як вперше, як вічність, ридати.

листопад 2007

Заслона на вікні

Біжить дорога, зебри невпопад

Свої життя кидають під колеса,

Потік машин – хаотики парад

Квітчає тінь – наступницю Рамзеса.

Самотній сон, встилаючи вікно

Легким рядном густого конденсату,

Тікає геть – ... розірване рядно

Струмками сліз на руки, як відплата.

Туман біліє стягами небес,

Парадний марш лунає безнадійно:

Посеред хмар захований, Рамзес

Поцупив тінь, всміхаючись спокійно.

листопад 2007

Труна жарптиці

Думки цвітуть але душа заперта,

Куранти б’ють але не плине час,

І моя суть відверто хоче вмерти,

І вже ведуть труну її на вальс.

Огорну ніч, але вона не гріє,

Потішу плач: ми з ним одна сім’я.

Посеред свіч надія світлом зріє

Її “Пробач” – моє нове ім’я.

Чуття горять хоча думки й заперто,

Курантам цить – сьогодні час пливе;

Сяйна печать, оперта в суть мольбертом,

Відродить мить – жарптиця оживе.

листопад 2007

Місце на мене

Тихий відгомін,

Тихі спогади,

Пласка дійсність,

Хиткі здогади,

Життя радості

На смерть голосу,

Журба юності –

Дари колосу.

Засів скошено –

Слова пусткою,

Чуття зрошено,

Думки – хусткою.

Живи долями,

Зорій мрією,

Відваж молями

Зерно інію,

Лиши місце

В душі метрами

Мені.., може, –

Моїй септимі.

листопад 2007

Табу

Правдиве слово геть від нас:

Пластом іржі, думок, ідей

На тілі дише паразит,

Шпигує сполохом очей.

Брудні “Ура” – за маніфест,

Свобода дій: брехня наверх,

Король розпусти чистоту

Напливом моди вниз поверг.

Агіт-лавинами реклам,

Заспівом вигуків простих

Ми збагатили бідний світ:

Мертві ховають живих.

листопад 2007

Чорні злитки крапель

Кожен рядок має свою долю.

Ви наточили ножиці?

Вітер не дає мені погаснути,

Листя не дає мені опасти,

Що хотів я привласнити,

Те наважився вкрасти.

Смуток на заграві мого спогаду,

Пам’ять на воротах ранку,

Павутинами здогаду

Вбрались ключі світанку.

Захід ще чекає часу зрілості,

Тіло ще чекає на утому,

Едельвейс посивілості

Я лишив на потому.

Доля захитала думку перами,

Мойра захитала пальцем нитку –

Падала кров чорнилами

На рядок, як намітка.

листопад 2007

Напис на надгробному камені

Свічка горить споконвічно,

Душа цілує тонко,

Уста так не вміють,

А я втомився.

В руках жита оптимізму –

Розрада сумним очам,

Волосся ще плаче

Потом на чоло.

На грудях висить табличка –

Рядок отримав вирок:

“Стріляйте хто хоче!”,

На жаль, це не фальш.

листопад 2007

Нові шляхи

Роздоріжжя...

На що воно схоже?

Гей! Небоже!

Чи ж це не нам – може –

Зготували прокрустове ложе?

Полова править за збіжжя.

Лейтмотиви...

Бийте в старі дзвони.

Кров холоне

В водах Рубікона.

Хтось повільно зречеться канона,

Нове покоління – сиве.

10 грудня 2007



Не монаший притулок

Моя келія темна і ніжна,

Її темінь – предтеча спочинку,

Її тиша – мій камінь наріжний,

Її вікна – привілля іскринкам.

Так чарівно у ній опівночі,

Коли сни возведуться в хорали:

Вітер душу тендітно лоскоче,

Місто мову різку обірвало.

Защебечуть шибки своє ґраве

Не у такт із вітровим алеґро,

Посивілі від осені трави

Кинуть погляд на стомлені верби.

За вікном ліхтарець богомольний,

Руки склавши замком у калюжу,

Кине відблиск на вічі престольні –

Розхвильовано вії замружу.

Місяць візьме до рук акварелі,

На домівки розкине полотна,

Розфарбує покірні оселі

В незбагненне суцвіття дрімотне.

Обійму цю красу воєдино,

Заплету в “отченаші” волинок,

З рук Творця засмакую калини,

Поцілунком зустрівши спочинок.

11 грудня 2007

Вальс тут більше не кохають

Тепер все так швидко, що

годі мріяти про тиху насолоду...

І

Ми – люди. Кому, як не нам,

Чинити прогрес?

Ми – звірі. Кому, як не нам,

Вбивати братів?

Облуда. Кому, як не їй –

Жовтизною прес?

Ми – зрілі. Кому, як не нам,

Дитинства мотив?

ІІ

Співайте-співайте –

Втішайте свої ніжні вуха,

На скибки покрайте

Серця... – Розруха.

Тендітно-тендітно,

Всесвітньо і без перебою,

Щоб стали помітні

Розбиті гобої.

ІІІ

Темпи, кроки, плач суцвіть,

Місто, люди, шал потоку,

А мені у душі як дзвенів так і досі дзвенить

Мир-не-мир – спокій.

13 грудня 2007



Дзвін місячної сталі

Бувало, в дитинстві, однієї грудневої ночі,

виллєш відро води і хай там собі вже на рано сварять.

Правічний спокій...

Катанки – без дітей.

Лід палає

Ельфійською сталлю місяця.

Кузня... за коваля приймете?

Правда ж підківки нівроку

В моїх нових рядків?

Плавно лягає в душу

Ноктюрн ще живих автострад.

Правічні катанки –

Спокій не для дітей,

Ельфи на льоду

Поцупили сталь місяця.

Агов! Де ваш коваль?

Що то за рядки

Підкували кузню правдою?

Ноктюрн позіхнув

Серед сонних душі автострад.

18 грудня 2007



Вільні кайдани

Вони завжди чекають на твої руки,

і залюбки ржавітимуть від твоїх слів.

Просторі алеї, просторі алеї а, може, – сум;

Я дивно кохаю свої, ще осінні, листки –

Не ніжні берези, не ніжні берези, лиш свічі дум,

І світ, запустілий, водночас, до болю місткий.

Тут птаха не сяде, тут птаха не сяде тут – вічний шторм;

Навіщо палити вогні ще нічних заворух?

Знайде свій спочинок, знайде свій спочинок між звучних форм

Моєї душі, упокорений совістю дух.

Кому – позолота, кому – позолота, а кому – мідь,

Кому – визнання, а кому – тихий усміх, в німу;

З високих гілок, із високих гілок верховіть

Я падаю вільно в заквітчану льоном пітьму.

Та купіль вечірня, та купіль вечірня, той синій шал

Під руки беруть оп’янілого від забуття,

Повільно ведуть, вільно поведуть на карнавал,

На танець хрестом в поцілунках свого каяття.

Світанок віднови, світанок віднови, мій новий день:

Спустошені вільхи голубить вчорашній туман;

Неволю душі – волю не душі, а пісень

Затисне в обіймах новий, ще палкіший гурман.

19 грудня 2007

Старий маршрут

... і, зовсім, немає бажання щось міняти. – Йти.

Як завжди, повільно, щоб ризик відчути на смак,

Проходжу мов жваві авто на той бік;

Побожний хаотик чи, взутий на босу дітвак,

Втрачаю цілунків асфальту й підошви перелік-лік.

Заповнюю вулицю, гордо по центру йдучи,

Свій погляд кладу на новеньке вікно,

Де юна не леді з цигаркою шепче; “Мовчи”,

Де по тротуару – собачка й хазяїн. Їм всеодно.

Спускаюсь незмінно, крокую фінально на низ.

На всі пропозиції парк монолітно мовчить:

Дерева гілляччям поламаних рук, мов карниз,

Мені сизим куполом увіковічнюють мить.

Чим нижче, тим – сходи, чим швидше, тим ближче кінця,

Де леви проводять уперто на міст.

Цей франт вічно губить оздобу – свого ремінця,

Котрий на правах масажиста тікає до нових міст.

Бруд талого снігу під ноги – уламками скла,

Мільйонами сотень пласких озерець,

Щоб я, коли плаче важка ліхтарів голова,

Немов на Клондайку, з них вимив карат золотих сердець.

Вже не тротуари, вже тесаний камінь – пластом,

Мозаїку творить ногам для щоденної гри.

То хто ж я – питання –які варіанти кінець кінцем:

На босу узутий чи юний в житті пілігрим?

До крові вливає рясний, загартований гніт

Уже знавісніла питань кабала.

Вростаю в маршрути прадавності, як рецесивний плід

Зиготи, що дише алелями міста й села.

21 – 22 грудня

04.02.2008
Читать комментарии (7)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
е.<a href=http://publicator.org.ua/pub/egermann/>герман</a>
2008-02-04 19:09:11
неторкает патамуша - паэзия. йа вааще цього не розумию - букфы в риму. типа выеживаеццо аффтар. а нах? можна же прозой написати - "хочу повыеживаццо". и все поймут без римы.
Варфоломеєв Іван
2008-02-04 19:23:02
kron
дякую. перший негативний комент - це вже запорука успіху. я тут вже кілька днів спостерігаю за життям на "Публікаторі" і мені дуже цікаво: а шо, рима це вже так " худо"?
е.<a href=http://publicator.org.ua/pub/egermann/>герман</a>
2008-02-04 19:53:28
рима це дюже непогано. а вот умняк и графомания в риму - це хня.
Санина Аня
2008-02-04 20:24:20
Автор, зачем слили столько креосов в одну кучу??? Я увидела обьем - и офигела на месте. Выдохнула. И только потом - перечитала (каюсь, не все). Вы следили за Публом??? Вы беки не подымали??? Здесь специфическое наполнение сайта. Учтите, плз. Запостите что еще - прочту. Удачи!
Три злостных флудера и редактор с бритвой в зубах
2008-02-05 12:00:51
нестрашный
Авторе, насправді, чи не варто було б, якщо Ви вже стверджуєте, ніби троха познайомилися з контентом сайту, викласти поезії не вінегретом у тридцятилітровому тазику, а порціями, - важко узагальнювати враження від прочитаного (чи то пак, недочитаного). Є дещо, на мій скромний погляд, непогане, є навпаки (більша частина). Поумєрьтє пил, отже.
Spirtson
2008-02-05 16:37:25
Spirtson
мало того, винигрет ентот еще и в хронологии по датам выложен. типо для связки. не дочитал, и тут причина неясна: либо автор пишет много бреда сивого, либо стихо настолько высокие что мой скудный умишко не в состоянии их "переварить", ну или то и другое вместе взятое (что-то среднее). даж и не знаю на чем остановиться...а напишите-ка, автор, че-нить более удобочитаемое. повторюсь - ниасилил.
пуленна
2008-02-10 17:18:03
проза убивает поэзию! поэзия - убивает моск.
+5 Аньке. Пишите, прочту!

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев