Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Гаращук Вадим

Фотографії

про фотографії

Фотографії супроводжують нас майже упродовж всього життя. Ми народжуємося і батьки намагаються зробити якомога більше світлин для нашого дебютного фотоальбому. Так ми потрапляємо у перші, в нашому нефотогенічному житті, кадри. Ми стаємо не лише випадковими свідками, ми є учасниками події, більше того — її головними героями. Ось він, подивіться на нього. Таким він був, коли народився.

Хрещення малюків, до речі, теж фіксується на плівках. Цей священний церковний ритуал закарбовується на глянець (або що там у вас). Ніхто вас навіть не питатиме — бажаєте ви цього чи ні.

Далі дитячий садочок, маленькі забавки. Знову, всі ваші дурості будуть схоплені спалахом. Беззубі хлопчаки та дівчинки. Такими постають майбутні президенти, міністри та газові принцеси на фотокартках. Тоді, ще радянських, зі смішним балансом та загальним колором. Нині — на сучасних Кодак або Фуджі-пейперах, але від того не менш смішні беззубі посмішки. Справжнісінький компромат перед черговими виборами.

Далі події лише починають розгортатися. Перший раз в перший клас. Перша, так би мовити в житті віньєтка, вірніше жалюгідна подібність групового се...перепрошую фото. Усі вишукувалися в ряди, посередині Марія Іванівна або Тетяна Петрівна(як ще можуть звати класних керівничок молодших класів?!??!) Хлопці намагаються бути серйозними — школа все ж таки, а не садок якийсь. Але фотографія вийшла не меншою смішною, аніж у садочку.

Далі набір шкільних класних фото, скажімо десь у 3-му чи 5-му класах.

Другий серйозний етап в житті будь якого хлопця чи дівчини обов’язково супроводжується спалахами фотокамер. Аби стати громадянином України, потрібно серед інших документів на отримання паспорту подати і 3х4 зі своєю фізією. І ось власний паспорт. Чомусь через 5-10 років, коли показуєш знайомим першу сторінку, у більшості випадків вона викликає сміх. Знову кумедна фотокартка. Не нарегочешся, які ми всі були малі і безпорадні. Проте фотографувалися вже свідомо, і, навіть, трішки з гордістю... завмирали у цю мить.

Потім частина людей робить собі закордонний, частина тимчасове посвідчення, а чи справжній військовий квиток. Вступ до технікумів, училищ, вишів потребує фотокарток. Усім потрібні наші портрети, хоч ми і впираємося, мовляв не фотогенічні і крапка.

Насправді, це не крапка, а лише кома. Адже ніхто не може порахувати скільки разів за життя людина позує перед фотокамерами. І це не враховуючи десятків, сотень ( а в кого і тисячі) любительських, домашніх світлин...

...навіть після смерті людину настигає її власний портрет: у відомих постатей їхні траурні фотографії із чорними стрічками показують по телевізору або ж друкують в газетах; у багатьох — їхні обличчя викарбувані на надмогильних пам’ятниках.

До кожного з нас, рано чи пізно в останній раз прийде фотограф, її величність Смерть. Раджу, в цю мить щиро посміхнутися. Так буде легше...

11.04.2007
Читать комментарии (5)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
http://publicator.org.ua/pub/egermann/ е.герман
2007-04-11 13:56:03
текст - улыбает. і натяки на групове фото теж. але, кого- те мені цей текст нагадав. навіть знаю кого. але це не погано.
Шпилька Олена
2007-04-11 22:29:42
pugaffka
тебе надо в газетах писать...а концовочка напоминает http://publicator.org.ua/pub/pugaffka/1314/ а так мне понравилось. пеши исче.
Харитон Максимович
2007-04-15 11:42:10
Цікаве, хоч і не нове спостереження (для автора ж нове :)). Останній абзац - найкращий, мабуть.
Вадим Гаращук
2007-04-17 10:18:14
to pugaffka: Я на ТВ працюю журналістом. В газетах ще не пробував ;)

Дійсно нагадує... Але лише остання фраза. Дякую усім за критику! Чесно. Вдячний
Лиза
2009-02-21 21:20:24
Влучно підмічений порядок фотохроніки. Судячи зі світлин (не люблю це слово, але тавтологію не люблю більше) самого автора, свою теорію він ними підкріплює.
А щодо кінцівки... Їй, як завжди притаманна глузлива іронія. І зрозуміло чому: у намаганні "схопити" мить є щось плинне, нетривале, таємниче.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев