Міжсезоння

Нахолола жрекиня ночі надихала літо. Його у мені знайти

Не вдається тобі одразу. Божевілля шукати, здається, не варто.

Муркотять автівки в небі. Сигналять очима бездомні голодні коти,

На дахах рахують ситі ночі чужі і життів відчайдушну варту.

Ти все нишпориш. Теж зголоднілий. Мариш. Зриваєшся саме із тих вершин,

За якими ростуть бур'яни - з головою. Пнуться вище і вище вгору.

А воно – дощове, холодне. Та й чи варто цю справу сумнівну вершить?

Ти уже із ним, напевно, замість мене, і поряд живеш, і говориш.

І мені здається, що винні усі: байдужі жрекині, коти, бур'яни.

Що настане жадана осінь - й тебе захоплять її навіжені зливи.

Та теплішають ночі голодні і виникає передчуття щовесни,

Що те літо прокляте знову в мені забринить і стане для нас важливим.