Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Варфоломеєв Іван
Смотреть инфо »
Проза Поэзия Другое Форум Бездна

Прокляття дванадцяти кораблів

Після кількох років лікування автор може усміхнувся і написав казку. Надихав Сідхартха і Гессе.

A realibus ad realiora – від реального до реальнішого.

На тихій воді ти знайдеш свій омріяний спокій,

Там шлях свій закінчиш, пустивши журбу за водою,

Очима закритими знову поглянеш у вічність,

А слово твоє збереже на листках білий лотос.

Сліди що вели тебе зникнуть уже зовсім скоро

Та й ті, що залишиш ти сам, заметуться пісками.

Чаруй же пустелю словами чарівними флейти,

П’яній від вина, що розлилося рівно по небу.

Це гори тебе породили, покликавши бути,

На гордих висотах ти дихаєш легко і вільно.

Мандруєш невтомно зчарований піснею вітру,

Яка відшукає в снігах едельвейсове диво.

Стежина у лісі звивається наче гадюка,

Котра не бажає відкрити тобі таємницю,

Де камінь із написом древнім і незрозумілим,

Розгадка якого лежить в джерелі під дубами.

Була зима. На вулиці падав сніг. Я сидів на підлозі у своїй кімнаті і дивився на ліхтарі, що били у моє вікно. В мені панував спокій, такий рідкісний і бажаний, такий, якого я завжди шукав. Час зупинився, голова стала порожньою, а тіло сповнила легкість, все втратило значення і перестало заважати…

Раптом я ворухнувся. В голові почали роїтись думки про якісь вірші, які я хотів би написати, та не виходить, про якісь справи, про те, що час спати… Поволі піднімаючись з підлоги я посунув до ліжка, усередині мене вирувало сум’яття й неспокій: нащо я йду спати? нащо я рухнувся? мені ж було так добре. Хто-зна, може це найкраще, що зі мною відбулось за все життя. Я натягнув на себе ковдру і підклав руку під голову. Що воно це життя? Про що його писати ті вірші?..

***

Товариш сказав мені щиро, що я як дитина,

Хоч літ з кожним роком мені додається постійно

Живу собі в пустощах, марно пісок розсипаю

На острові мого дитинства, життя ну і смерті.

Він завжди спокійний і вигляд у нього привітний,

Нітрохи не злий, більше того часами жартує,

Хода його плинна і поспіху ноги не знають,

А очі спрямовані в далеч бурхливого моря.

У мене удома він скромну відбувши гостину,

З-за пазухи витягнув книжечку сіру і мовив:

У ній є розгадка, а схочеш загадку почути,

Приходь і дізнавшись ти станеш нарешті дорослим.

Чекати я довго не міг, мене брала цікавість,

Тож щойно товариш пішов, я вхопився за книжку

Поглянув на назву «Усе, що насправді важливе»

І легко зітхнувши відкрив на самому початку:

«Читай сім днів і розважай постійно,

Бо є лиш час і місце і життя

У числах мудрість, що усім керує

А безкінечність криється у снах»

День перший

Море

Глибоке, безкрає, могутнє, пінисте, свавільне

Немає нічого за морем, усе серед нього,

І тільки воно розуміє все, знає і бачить

Тож мудрість його – віковічна, знання – досконале.

Ми знаєм теперішнє море, але є ще інші.

Колишні моря знали предки, майбутні – нащадки,

Вода все заносить у безвість і знов повертає

І так назавжди, бо цариця морів – безкінечність.

День другий

Острів

Острів дитинства чи ти ще його пам’ятаєш?

Хіба ж такий був, мабуть ні, я не знаю такого.

Острів надії чи ти ще його пам’ятаєш?

Коли я був юний і втіхи собі сподівався.

Острів любові чи ти ще його пам’ятаєш?

Коли моє серце з неспокоєм билось у грудях.

Острів достатку чи ти ще його пам’ятаєш?

Коли мої діти у забавку грали зі мною.

Спокою острів чи ти ще його пам’ятаєш?

Сидів я у кріслі і серце моє чуло тишу.

Острів померлих, чи ти вже його пам’ятаєш?

Хто це говорить, агов, я нічого не чую.

День третій

Пристань

Твій корабель попливе, куди тягнеться серце,

До пристані спокою прагне пристати душа,

Тут лагідні води шепочуть так тихо і мирно,

Тут час наче й справді спинивсь і завмер, і не йде.

День четвертий

Поселення

Це не дахи, укладені в рядок,

Це не доріжки й вулиці повсюди

Це є мурашник повний метушні

І пристрастей і доброти і злоби.

День п’ятий

Будинок

І стіни тут за подружок і вікна,

І стеля замість неба уночі,

Тут ти дітей вирощуєш щоденно

Тут з друзями бесідуєш завжди.

Він все мовчить і бачить все у тебе,

А отже й знає добре, хто ти є

І таємниці збереже надійно,

І на відміну від дружини не втече.

День шостий

Людина

І день – а ти людина із душею

І ніч – а ти людина уночі

Живи у мирі серце май відкрите

І смуток не торкнеться до чола

Пильнуй уважно, бо буває всяко

За бігом часу навіть не збагнеш,

Лиш глянь, а ти вночі вже нелюд,

Ось день – а ти людина без душі.

День сьомий

Кроки

Їх не чути, їх тільки пізніше видно

Пісок усе покаже як було,

Гадаєш… щось по собі залишив

А тут хвилі і знову берег гладкий.

Потім… усе про тебе допишуть:

Ходив рівно, глибокий мав слід,

Ще хтось згодом: не вірте, він кривав,

А може навіть душею кривив.



«Тепер ти знаєш, що воно – життя,

Що має місце, складене із часу,

Єдиного не знаєш ти: як час,

І місце і життя в загадку

Скласти.»

Сім днів я читав але був спантеличений трохи

Як можна в загадку одну все оте пов’язати

Та стомлений був і лягаючи спати так думав

Вже завтра піду до товариша, щоби дізнатись.

Нарано я встав і поспішно подався на берег

Там друг мій у море вдивлявся і бороду гладив,

Я з ним привітавшись відразу спитав про загадку

І посмішку хитру зустрів на веселім обличчі:

«Як ділиться час у людей певно ти розумієш?»

Сказав жартібливо та все ж свою думку продовжив

«Є рік у нас, місяць, і тиждень і день, і година

Хвилина й секунда останніми є у цім колі

Якщо ти уважно читав оцю книжечку милу,

То мушу тобі я відкрити загадку прадавню

Її бережуть в нас на острові з прадіда-діда

І в тебе сьогодні є свято – ти станеш дорослим»

«Прокляття дванадцяти кораблів»

«Є моря три у кожного є назва

Старим звуть перше, друге – це Середнє

Новим є третє з них всіх наймолодше,

У купі ці моря – велика єдність

Морями цими плавають одвіку

Дванадцять кораблів швидких як вітер,

Шукаючи собі хоч десь притулку,

Але прокляття їм усе руйнує.

Знайшовши острів перший підпливає

І з нього сходить парубок на берег,

А перш ніж злізе ще одна людина

Той перший хлопець по піску ступає

Рівно шістдесят середніх кроків

І після цього закладає камінь,

Щоб будувати там собі домівку

До нього долучає другий

Так шістдесят осіб іде слід-слідом,

Щоб будувати цей таки будинок.

Пильнують всі дуже ретельно

Аби кімнат було двадцять чотири

Будинків сім споруджують укупі

І їх вважають скінченим кварталом.

Відразу ж потім ще три їм подібних

Квартали біля берега будують

Коли закінченими є усі квартали

Юрба береться будувати пристань

І щойно звершить цю свою будівлю

До берега пристане другий човен

Він робить все точнісінько як перший

І третій і наступні всі те саме

І щойно дванадцЯта пристань стане

Прокляття нападає на весь острів.

Люди бігають безладно й шаленіють

Кидають вогонь в свої будинки

І свою ж таки спаливши пристань

Знов сідають у човни, щоб плисти.

Води моря поглинають острів,

Кораблі несуться геть у далеч

Та куди б вони не приставали,

Марно все – прокляття гонить далі. »

***

Я прокинувся вчасно, але треба було поспішати. Життєві клопоти знову обсіли мою голову. Хотілося здати цей екзамен і годі, але разом з тим на обличчі малювалась якась веселість і певність що все буде добре.

15.10.2015
Читать комментарии (3)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2015-10-16 17:38:58
интересно, как это будет выглядеть в бинарном коде
Главный зануда Публикатора
2015-10-20 09:01:55
і дивився на ліхтарі, що били у моє вікно. - как-то не фонтан, фонари бить не могут, разве что упадут на вас всем своим весом - бить в окно может свет фонаря
Читай сім днів і розважай постійно - кого розважай? як можна розважати постійно? вы точно именно этот глагол имели ввиду?
смуток не торкнеться до чола - до лишнее
І посмішку хитру зустрів на веселім обличчі: - а улыбка может быть не на веселом лице?
І щойно дванадцЯта пристань стане - причал один, откуда их двенадцать, двенадцать раз это корабли причаливают
Главный зануда Публикатора
2015-10-20 09:10:09
в общем впечатлении - задачу вы себе грандиозную нарисовали, а вот исполнение крепко подвело, по оч многим параметрам подвело и по форме и по содержанию, тут можно оч долго говорить
совет - ставьте более реальные цели, но выписывайте их более качественно, а то графоманией попахивает - текст ради текста
если бы небыло совсем крошечных но четких попаданий - мой бы вам минус
Острів померлих, чи ти вже його пам’ятаєш?
Хто це говорить, агов, я нічого не чую. - это понравило!!!

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ