Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Варфоломеєв Іван
Смотреть инфо »
Проза Поэзия Другое Форум Бездна

Знайомий

Всім привіт! Давно не публікувався. Згадав про публікатор)

ЗНАЙОМИЙ

1

Тих днів далеких дзвін мені яснів,

Тих зустрічей нечастих відголоски

І слів твоїх, й обличчя твого розкіш,

І щось в твоїх очах, як у росі.

Так пишуть на книжкових сторінках:

«Спокійні рухи, стишена розмова…»

Така ти була, знаєш, невідома

І в чомусь заворожлива така.

А дні синами блудними подались

Далеко в мандри, у чужі країни

І дзвін їх кроків тихшав, а мені

Наших прогулянок приглушено-осінні

Лягли у пам’яті, немов на полотні

Глибокі плями червонястих тіней.

2

Глибокі плями червонястих тіней

Чи в них хоч щось сьогодні розбереш?

Де наші профілі і лінії одеж?

Де наші віддзеркалення в вітринах?

Був час – я теж хтів знати: де і де?

Тим мучився і солодко журився,

Ти, пам’яте, як і завжди, томися,

Дарма, що серце маю молоде.

«Сюди поглянь і добре розумій:

Для кого мука – жити в самотині,

Той ненастанно крізь заслони рветься,

І, потонувши в сітях павутиння,

Об полотно заб’ється його серце.»

Яка ця пристрасть молода й осіння.



3

Яка ця пристрасть молода й осіння –

Утіха вимріяних «завтра» і «завжди»,

Котрі ви разом пройдете. – Зажди!

– Не заважай. То інша вже людина.

Такі чуття, такі у серці сплески,

Пташки – в повітрі, але не летять,

Усе завмерло і східці ́ прокляті:

На лобі – ґуля, в серці – благодать.

Вирують води: каламуть натхненна,

А час поволі уперед побрів,

Ви зустрічались вже півроку тому,

Ну що ж, посто́їм, заодно усі,

Поглянемо як верне в русло втому

Ріка, що вийшла з своїх берегів.

4

Ріка, що вийшла з своїх берегів

Від дня до дня все набирала сили,

А ти ж така до захвату красива,

Що я змовчати просто не зумів.

Все йшло по плану, готував промову

Можеш буть певна – текст на висоті:

Глибокі фрази, більше – золоті!

Їх як молитву я щодня повторював.

Та все величне падає миттєво,

І мій шедевр не обійшов цю грань.

О твої очі, близько ми сиділи

Я все згадав і лиш на тебе глянь:

То був потоп, цунамі, а на ділі –

Несмілі кілька слів моїх зізнань.



5

Несмілі кілька слів моїх зізнань:

Оця наївна як дитя надія.

Вже розумів, що на могилку вів я

Свою закоханість і шал. Без нарікань.

Твоє спокійне, лагідне обличчя,

Шепочуть губи: «Ти іще знайдеш.»

І тут дзвінок: поблизу десь «кортеж»

Тебе́ чекає. Що ж, усе як личить.

А я іще навіть не маю прав

І не спішу нікуди, мою долю

Хтось щойно дуже кріпко приручив,

Час зрушивсь знов, і вже нема доко́ру,

А ці слова, ця жменька юних слів…

Хтозна, можливо їх іще повторю.

6

Хтозна, можливо їх іще повторю,

Іще знайду і проживу їх знов

Моменти, що при тобі я знайшов,

І мир, і спокій, і крихі́тку солі.

Кругом є інших, кращих – вибирай,

Та тицяй пальцем, все одно вгадаєш,

А серце (віриш?) інших не бажає,

І я сміюсь: «Віддався? – все віддай.»

Так жити радісно, коли бува для чого,

І згадками собі я рану солю,

І чую, що живу я недарма.

Із клітки випущу минуле вгору,

А фенікс крилами своїми обійма:

По тілу жар, як то вогонь по полю.



7

По тілу жар, як то вогонь по полю,

Окови впали: на свободі знов,

Вином у голову пливе по жилах кров

Новим світам нові стежки проторює.

І знову я на тому коридорі

Біжу і скачу скільки сили ввись,

А ти смієшся: «Тішся, веселись,

Сьогодні твоє свято, твої зорі.»

Оте маленьке паперове чудо –

Натхнення спроб і зустрічей, й прощань

Лежить на споді всіх моїх початків.

Без жодних слів, без жодних намагань

Це дитинча у мені будить згадку…

– О сива весно, годі, перестань.

8

О сива весно, годі, перестань

Мене вертати в ті часи щасливі,

В моєї радості такі короткі хвилі…

Як добре, що я зачерпнув звідтам.

Напоєний ранковою росою,

Іду. Далеко ще мені іти.

Час своїм кроком душу холодить

І мало чим бажання жити поїть.

Бузок і ти, твої слова і рухи,

Думки, усе, що у тобі пізнав,

Збирав докупи на роки прийдешні,

Ти не хотіла ранить юнака.

Із фраз дрібних я зрозумів нарешті:

По твому, то я мрію покохав.





9

По твому, то я мрію покохав,

Чарівну німфу, ще яку істоту,

Не в силах був себе перебороти

Навік позбавив музу від гріха.

Не критимуся, що я знав про тебе?

Три речі: мудра, гарна, непроста

В очах твоїх промі́нився кришталь,

А у душі на споді – світанкове небо.

Гляди ж! Не закохатися не можна:

Хто лиш таку в житті узрів,

Усе покинув, висікши постамент,

На нього статую воздвиг, на голові

Їй німб прилаштував, на центр поставив

І у богині враз її возвів.

10

І у богині враз її возвів.

Кого її? Хто, де, коли возводив?

З нас кожен певно мав цю насолоду

Творити своїх і богинь й богів.

Те бачити, що оку твому миле,

Не помічати багатьох дрібниць

Мабуть і я отак дививсь, дививсь:

Рукою хап, а за плечима – крила…

З роками цих богинь ставало більше.

Під небесами повно їх усюди,

А зовсім поряд від очей укриті

По той бік урвища рожевого сумують

Мінливі барви. Як маленькі діти,

Такі чудні ми й незбагненні – люди…





11

Такі чудні ми й незбагненні – люди:

Зустрінуся і далі побіжу

Розкохувати. Знаю – здужаю

Вогню погаслому знов розпалити груди.

Хотіти ніч з тобою говорити,

Хотіти бути поруч, щоб удвох

На хвилях тих годин небагатьох

Злітати й падати і так життя прожити.

Терплячими завжди до мене є

Твої слова… скупі й досвідчені,

Очима ми прощаємось під небом.

Зникаєш в натовпі, а я удалині

Знов забуваю й згадую про тебе

Огненним сяйвом наяву і в сні.

12

Огненним сяйвом наяву і в сні

Блукає пташка і тікає далі,

А є таке, що часом знов вертає,

Осліплює крилом печаль мені.

Знайомий (божий від пташок митець)

Йому назустріч здійму капелюха.

Мене він завжди без копійки слухав,

Тож за недільку кліточка вже є.

Під ранок ллється світло у вікно,

Я з того радий, нині моя люба

Ти селишся в одного із співців

Прекрасного. Злетівши, гордо губиш

Пір’їну. «Ляпас» на моїй щоці

Як дотик твій тепер і завжди буде.





13

Як дотик твій тепер і завжди буде

Весняний вітер на плечах моїх.

Той пізній травень вже давно затих,

Від крику свого не вдусившись чудом.

Не мрія ти – спокуса величава,

Звабливий стан і хміль очей п’янкий.

Багато там чого наговорив,

Та про важливе серцем промовчав я.

Той вітер вже, як знаєм, за плечем

А моїх щік рум’янець помарнів,

Та було би образливо до гробу

Якби байдужим тоном старчих слів

Знайомий бовкнув: «Буть не може що́би

Тих днів далеких дзвін мені яснів.»

14

Тих днів далеких дзвін мені яснів:

Глибокі плями червонястих тіней.

Яка ця пристрасть молода й осіння –

Ріка, що вийшла з своїх берегів.

Несмілі кілька слів моїх зізнань

Хтозна, можливо їх іще повторю.

По тілу жар, як то вогонь по полю,

О сива весно, годі перестань.

По твому то я мрію покохав

І у богині враз її возвів,

Такі чудні ми й незбагненні – люди.

Огненним сяйвом наяву і в сні

Як дотик твій тепер і завжди буде

Тих днів далеких дзвін мені яснів.

14.10.2015
Читать комментарии (10)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2015-10-14 11:49:11
такое впечатление, что Публикатор это - магнит для гениев-самородков
Варфоломеєв Іван
2015-10-14 12:13:54
Здравствуйте Евгений. Прожив кучу времени без публикатора я мало в чем изменился. Так что стоит ждать новых "пэрлын"). Рад, что вы откликнулись.
Вражек
2015-10-14 13:36:22
автора навіть тролити не треба. він одним тільки коментом сам їбло обісцяв
Вражек
2015-10-14 13:39:13
*собі
Варфоломеєв Іван
2015-10-14 13:47:48
Вам би морду начистити Вражек. Але ладно.
Вражек
2015-10-14 14:05:05
а тепер поверх уринних втіх автор ще й привселюдно гівном причастився. сильно
Вражек
2015-10-14 14:06:24
якщо уявити себе на місці часу затраченого на цей от пиздець у стовпчик то такої глибогої скорботи ви певно ще не відчували
Варфоломеєв Іван
2015-10-14 14:28:00
мда. ідьйот ти Вражек. Але і я ідьйот. доля нас колись помирит.
Варфоломеєв Іван
2015-10-15 07:34:16
і шо, ніхто не плюсане? опять той самий ахтунг з коментарями. добре)
Главный зануда Публикатора
2015-10-20 09:24:37
ну не знаю как кто, я не плюсану - хотя отмечу смелость автора, замахнуться на венок сонетов это нечто
при слове венок сонетов моя рука тянется...к плюсу
но не дотягивается, ибо причина та же - реализация
имхо - тут еще работы и работы, можно принять за нулевой вариант и работать по совершенствованию, мож когдато, чтото и выйдет - начало то уже положено - не унывайте, флаг вам в руки и паравоз на встречу, с вашим трудолюбием не такие горы сворачивать - дерзайте

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ