Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Лука Жолудь

Жирдос

Жирдос, окрім 10 поверхів жиру, мав чорні розмазані очі і рожеву стулку, що служила ротом.

Жирдос ніколи не прагнув схуднути, адже жир його єдина гордість, ознака достатку та вищості. Потім його коронували і він отримав повне право карати селян, які не хотіли віддавати свій врожай, - їх залишали цілковито без їжі, забирали всю живність. Селяни, як правило, помирали від виснаження організму.

А одного разу Жирдосу натякнули, що він негуманний правитель. От тоді він і придумав нову соціальну програму – поселення збіднілих верств населення на поверхах його складок. Житло надавали безкоштовно. Спершу сім'ям було незручно перед колишніми сусідами й родичами, їм здавалось, що вони трохи ніби принижуються. Але потім звикли і навчились хвалити Жирдоса за доброту.

Поволі заповнився перший поверх, найближчий до шиї. Там поселилися найвідданіші, найлояльніші до короля бідні верстви населення – вони і не думали звинувачувати його у своїх нещастях, адже так склалися обставини, вони звикли не звинувачувати нікого у своїх бідах. Зате вміли радіти виданому житлу у новобудові, потім їм почало здаватися, що це за заслуги перед батьківщиною, тож найбідовіші жителі жирових складок в одну секунду перетворились на привілейовану групу наближених до короля.

Сім'я від сім'ї відгороджувалась пластиковою перегородкою. Наказано помістити чим побільше потребуючих сімей. Найбільшою незручністю були туалети на вулиці. Жирдос не хотів, щоб на складках були туалетні кабінки, адже фактично какатимуть прямо на його жирові складки – він би цього не потерпів. Тому облаштували зовнішній ліфт – трос спускав до самої землі, а там велика чорна діра вже чекала на екскременти жителів дому.

Жителі останнього, десятого поверху, найближчого до геніталій Жирдоса, жалілися, що дуже вже смердить там, унизу, вони навіть писали заяву королю з вимогою помитися, та оскільки усі документи переходили через руки усіх жильців, в тому числі лояльних і наближених до шиї, ті, боячись образити його жирність, спалювали скарги у своїх домівках.

Коли в процесі росту Жирдоса утворився новий, одинадцятий поверх, десятиповерхівці перестали писати скарги, вони знали, що тепер є хтось, кому гірше, аніж їм. Часто це заспокоює.

Якось Жирдос вирішив, що жителі будинку мають бути йому вдячні, тож оголосив конкурс найсмачнішої страви, а коли усі домогосподині взялися показувати свої кулінарні таланти, Жирдос наступним декретом звільнив усіх кухарів двору, бо ж навіщо платити, якщо люди з твоїх складок мріють служити тобі безкоштовно?

Потім Жирдос вважав себе меценатом творців, тож наступний конкурс – складення гімну на його честь. Не секрет, що виграв місцевий поет з сьомого поверху, котрий, скориставшись з власного досвіду сюсюкання, створив воістину магічний гімн-заклинання його величності з такою кількістю епітетів, що вимовляючи їх, у роті ставало дуже солодко, нудотно солодко, музику написав композитор-сусід поета-аматоросюсіка, у композиції котрого духові були на першому місці – поважно і по-генеральськи.

Наступний конкурс на найкращого виконавця гімну. Переміг Кнур з десятого поверху. У глибокому дитинстві він відвідував шкільний хор, звідки його виключили через відсутність слуху, та хлопчик не переставав працювати над своїми співочими здібностями і продовжував наспівувати вдома батькам. Тата згодом посадили в тюрму на 15 років за замах на вбивство сина, тільки Кнур не зважав на перешкоди, вони укріплювали його певність у своєму покликанні. Врешті, з'явилась нагода довести світу, що він справжній талант, Кнур перекрикував навіть духові, виводячи «Жии-рр-дооо-с!». Музика вже закінчилась, але він доводив свій спів доти, поки вистачало дихання. А дихання вистачало на те, щоб голос Кнура робив тріщини у пластикових перегородках сусідів. Та Жирдосу викочувались сльози щоразу як чув гімн на свою честь. Ще його так ніхто не любив – щоб аж цілий гімн присвячувати! В ті дні він був насправді щасливий. Світ прекрасний і прекрасний я, - думав Жирдос. Кнур щоранку виконував функцію півня, котрий всіх будить во імя Жирдоса.

Будь-які новшества з часом втрачають свою привабливість, тож пора було вигадати щось нове і дуже масшатбне. Тоді Жирдос і подумав про мюзикл: Історію його славетного життя – від народження аж до сьогоднішніх часів, виконуваний вічно.

Оголосили конкурс. Ніхто не зголошувався. Зачепило це Жирдоса не на жарт. Як можливо? Щоб ніхто не прагнув написати мюзикл у його честь?! Відсутність бажаючих вічно оспівувати його жирність вганяли у депресію – Жирдос все більше їв, і все частіше злився. З'явився дванадцятий поверх. Жирдос викликав усі спецслужби, котрі займаються заготовкою їжі та постачанням до в’язниць непокірних, з'ясувати, чи є серед жителів королівства бодай один чоловік, котрий пише і кладе вірші на музику.

Знайшли, доповіли: «Був, але помер. Залишив сиротами дружину та сина. Подейкують люди, що талант батько передав синові». Юн, відколи тато залишив їх, дорослішав дуже швидко, йому здавалось, потрібно охороняти маму. Того дня, коли спецслужби вирішили забрати Юна до Жирдоса, мама вирішила іти за ним. Їх поселили в останню квартиру в новоутвореному дванадцятому поверсі.

- Мюзикл, ні, опера! – вигукнув Жирдос, він не міг зупинитися на чомусь одному, кожного разу вигадував інше. – Але основна умова – цей шедевр має бути нескінченна історія мого життя! Щоб усі пам’ятали про мою славу.

Юн сидів перед ним і дивувався, навіщо стільки складок жиру.

- Вам, напевне, тяжко бігати. – припустив він.

Жирдос нахмурився, не любив, коли говорили про рух.

- Біг – заняття для зануд і бідних верств населення.

Люди Жирдоса доставили Юна у велику кімнату, тут міг би поміститися величезний оркестр плюс тисяча глядачів.

Малому Юнові страх як хотілося пояснити їм, що він не вміє робити мюзикли. Чесно кажучи він до кінця не знав, що то означає. Дорослі йому пояснювали, що всі мають прославляти Жирдоса.

- Це схоже на те як ти бавився з татком – ти вигадуєш історію і її потрібно втілити. Тільки тут розміри більші, - пояснила мама.

Юн не зовсім розумів як то - прославляти. Ніколи до того нічого подібного не робив. Тоді він почав розпитувати і Жирдоса і всі навколо про нього, яким він був у дитинстві, що робив у п'ятнадцять років, як почали утворюватися поверхи. Робота пішла. Нікому не дозволено заходити до хлопця. Ніхто достеменно не знав, про що вистава.

Настав той день, коли Юн почав кликати акторів. Ніколи з усіма разом він не репетирував, щоб раптом мюзикл не почав працювати без команди. А Жирдос навіть їсти менше почав від цікавості. Він тепер все сидів у роздумах як же воно виглядатиме – його життя у вічній виставі.

А тепер всюди висять афіші – на усіх поверхах Жирдоської багатоповерхівки та по усій країні. Вирішено, що дія відбуватиметься по всьому будинку – для цього Юн змайстрував пересувні доріжки на риштуваннях, які рухалися подібно конвеєру. Назва звучала громіздко й велично, щось на зразок – «нескінченна історія Володаря».

Жив-був маленький принц, одного дня прийшов король з чужого королівства і вбив його батьків. Відтоді за хлопчиком доглядала тітка без почуття гумору і з раком горла. Коли хлопчик просив розповісти смішну історію, вона пхала у нього тістечка. Так хлопчик, коли виповнилось тринадцять, вже був досить повний, йому було тяжко бігати і гратися з однолітками. Та й не личило це робити для людини королівської крові. Тому гратися приводили до нього дівчинку з бідної сім'ї. Їй платили за те, що вона була біля хлопчика. Дівчинка пурхала як пташка навколо хлопчика, намагаючись його розвеселити і розрухати. Хлопчик закохався у дівчинку, а хвора на рак горла тітка була проти кровозмішення з нерівними, тож на час статевого дозрівання Жирдоса відправили дівчинку кудись на заробітки та й вже не вертали ніколи. Жирдосу сказали, що вона втекла. Хлопчик дуже засумував, і відтоді вже ніколи не сміявся. Тільки продовжував їсти. Так народився перший поверх. Відтоді він почав обраховувати час у відповідності до поверхів, які наростали. Коли вже було 4 поверхи, Жирдос пішов війною на короля, кажуть, то була найгірша війна усіх часів. До сих пір батьки не можуть знайти своїх дітей, а діти батьків. Коли в Жирдоса наросло десять поверхів, він вирішив зробити зі себе багатоповерховий дім, в якому будуть люди, що його люблять. Усе начебто добре. Дім згодом став дванадцятиповерховим. Але тут трапилась пригода, яка змінила усе життя Жирдоса. Він став настільки солодкий від з"їдженого, що бджоли, не питаючись володар він однієї країни, а чи всього світу, почали кусати Жирдоса. Спершу сіли на дванадцятому поверсі – в останній квартирі.

І враз Жирдоса закололо.

-Ойойой! – загукав він, і все загуділо.

Але історія продовжувалась, вона ж обіцяла стати вічною.

Спершу одна бджола, а за нею інша. Жирдос тупнув ногою, це був перший тупіт ніг за багато років, ніхто навіть думати не міг, що він ще може своїми ногами рухати. Бджоли безперестанку турбували Жирдоса, що врешті він затупотів двома ногами. Це було занадто для людей останніх поверхів, тому їх прийшлось евакуювати. За ними покинули багатоповерхівку десяті, дев"яті і восьмі поверхи квартир. Невдовзі Жирдос зміг повертати тілом, а це означало постійні землетруси для сьомих і вище. Жирдос почав худнути. Поверхи зникаkи один за другим, на їх місці залишалися звисати складки.

Колись Жирдос ще міг кричати перестань! Але виставу було не спинити. Троси, на яких їхали доріжки припнуті не лише до тіла Жирдоса, а й до риштувань, спеціально зроблених. Так вийшло згодом, що ті риштування виявились вищими за самого володаря. А він усе зменшувався і зменшувався. Оси кололи його п’ятки. І тепер найбільшим його прагненням було почухати ногу. Та до ноги ще потрібно дістати.

Через якийсь час, Жирдос перетворився у суцільну складку. Коли він дотягнувся рукою до ноги і почухав її, то впав на землю і розплакався. Ноги напухли і на цей раз не від солодощів, а від укусів комах. Врешті Жирдос став солоний. І бджоли полетіли геть. Навколо не було нікого. Жителі країни приходили дивитися на залишки короля і сміялися з нього. Але ніхто не кривдив його, бо Жирдос тепер став Складкою. Тепер він нікому не був загрозою.

Поряд залишились тільки Юн і його мама.

Мама готувала для Складки легкий супчик, а він вдячно покліпував очима і дивився на неї. Мама когось йому нагадувала. Когось з його дитинства. Когось, з ким йому було добре сміятися.

29.10.2014
Читать комментарии (4)
Рейтинг Оценили
1 Евгений Герман.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2014-11-01 18:07:38
жаль времени нет внимательно прочесть. в понедельник, не раньше, наверное получится
Евгений Герман
2014-11-02 21:03:23
Заплюсовал текст.
Евгений Герман
2014-11-02 21:05:44
попахивает социально-политической сатирой, а-ля Дж.Свифт. но все же - хорошо.

пара Люка переводить в авторы - чтобы плюсики и все такое
Лука Жолудь
2014-11-07 14:06:04
круто-круто! дякую.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев