Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Гераскина Аня
Смотреть инфо »
Проза
Поэзия
Другое Форум

Цвіти жизні

про Мішу

Я в принципі дуже люблю цвіти. Але мені більше подобається, коли вони ростуть у землі, а не стирчать з вазочок.

На мамин День Народження їй дарують піони, так у нас тоді не хата – а клумбарій. Чи колумбарій, чи як воно там. Піони плавають у ванні, піони стоять у відрах, і навіть в тому, шо ми поли миємо. Туди мама ставить ті, шо від тьоті Наді з налогової. Завдяки цьому дню ми взагалі дізнаємося скільки у нас в хаті вазочок, і мама може сказати набурмосеному папі, мовляв , а ти казав нашо я ті вазочки купляю – а ось. Проїзвєдєнія іскуства на службє народа.

Папа тоді нічого не каже, тіки хлопає дверима. У нього взагалі з роками виработана ціла система, як грюкати. Якщо скло у двері аж заходиться – то папа каже «Ну ви і надоїли». Якщо просто стукає – «Мені нема шо казать». Якщо двічі, то «Мені нема, шо казать, ну ви і надоїли». Ось і сьогодні.

- Міша, а ти вчительці квіти не збираєшся нести?

- А вона шо, мавзолей?

- При чому тут мавзолей?

- Ну вот і я думаю при чому. Хіба шо Тетяна Свиридовна тоже вічно молодая.

- Міша, ну а скільки ти думаєш їй год?

- Думаю, шо 100.

- А мені скільки, Міша?

Тут я задумуюся. Бо я точно знаю, шо мені 9 і я старший за нашого Маркіза, якому 7. Але, якщо рахувати по котячому, то Маркізу 7х7 =47, тобто я його молодший на все життя. Скіки років мамі я ніколи не замислювався. Мама собі і мама. Мами взагалі не змінюються, тільки очки надівають, щоб здаватися серйозними.

Самі вонючі цвіти – то лілії, без питань. Самі шкільні – то айстри. Вони у нас на городі ростуть, і в сусідів ростуть, і в Ганьки їх повно. Тому ми кожного свята приходимо у школу із однаковими чепурними букетами і возлагаєм їх нашей класній керівничке, а нєкоторі ще і завучке. Тільки Юра Марченко, шо його мама тримає ларьок, отой дарує рози. Вони їх купляють у красивих шуршащих обгорточках, з сєточками – конечно керівничка йому дванадцятки ставить!

Ми з Ганькою колись збирали букет по всім правилам флорістіки, но технічки з лікарні дуже сварились, коли ми наламали у них трошки мальв. А що робити, коли нема ніде отих гладіолусів? Мальва – то самоє оно. Натур продукт!

- Клас, будемо сьогодні сіяти чорнобривці.

- Чооооорнобривці насіяла Катря…..

- Гринько, мовчки, будь ласка. Всі берем сапачки, робимо откак рівчачок, насипаємо акуратно сємєна – оп-оп-оп – і загортаємо. Все понятно?

- Все понятно. Рассчьот окончен!

- Озерянський, вийти із класа.

- Так ми ж не в класі.

- Кому я сказала!!! Єслі я сказала вийти – значіть вийти.

- Озерянський – вийти із коми. Це я, твій дон Роберто Карлос Ігнасієвич.

- Гринько. Виключаєм свій грамофон і ідем за Озерянським. Я тобі карандашом у журналі три ставила? Ставила. А сьогодні буде ручкою. А ви шо рти пороззівали? Давайте, давайте, облагорожуєм територію.

Ми з мамою і бабунєю були якось у Києві на фестивалі хризантем. Очерєдь була довжелезна, на цілих два морожених. Я б устиг з’їсти п’ять чи десять, но мені розрішили тільки два, тому що я вже їв сладку вату. Мені не дуже понравилрсь, якщо чесно: жарко, людей багато, переважно жіночки, які гасають туда-сюда і фотографуються в кустах. Моя мама теж сфотографірувалась у такій великій хрізантемовій карєті. А бабу заперли під зонт із хризантем. Для красоти. Мене мама посадила за заборчік, там де написано «по газонах не ходіть» і попросила улибнуться. А як я їй улибнусь, якшо мені сонце світить у лівий глаз?! Я можу тіки, як пірат. А мама тоді каже, шо я іздівіаюсь, і у нас нема жодної прілічної фотографії, шоб послать родствєннікам в Хабаровськ.

Мені більше хочеться піти туди, де танки і сфотографіруваться на танкові або літаку, но баба каже, що ми там були весною, тому не підемо. Ну як їм пояснити, що танки с годами тільки лучші! Ну і шо там вони получать в своєму Хабаровському? – Я весь в цвітах. А якшо на літакові – от це можна уже і в рамочку. Щоб приходили гості і питали:

- Хто цей респектабельний мужчина, який заліз у кабіну?

- А це наш Міша.

- Настоящий козак!

А шо вони скажуть про хризантеми, ну шо?!

11.10.2012
Читать комментарии (3)
Рейтинг Оценили
3 Марина Левандович, Евгений Герман, Оксана Осмоловська.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Марина Левандович
2012-10-11 18:57:44
Заплюсовал текст.
Марина Левандович
2012-10-11 18:58:35
блин, офигительный суржик!!! Супер!
Лариса Радченко
2012-10-12 14:00:00
Якби я прочитала цей текст анонімно, то подумала б, що це ти написала :)
Евгений Герман
2012-10-12 16:22:50
Заплюсовал текст.
Оксана Осмоловська
2012-10-18 06:54:05
Заплюсовал текст.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ