Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Вражек
Смотреть инфо »
Проза Поэзия
Другое

Перший раз

проза міста

!

- Хулі втикаєш, відморозок, для кого зелений горить, сука тормоз!

Світлофор «Старий дуб» – світлофор «Поворот на Кільцеву»:

- Мудак тупий, який підарас тобі права видавав!

- Ще один, блять! Ну ти їдеш чи пісю дрочиш!

- Хто таких даунів вчить їздить – ну здрисни ж ти в сторону!

Св. «Поворот на Кільцеву» – св. «Автошкола»:

- Куди ти вибігло, кончене – понапиваються скоти і лазять по дорозі!

- Та повертай уже, їбать-колотить, гандон заторможений!

Св. «Автошкола» – св. «Вєтєрок»:

- Ану в сторону, сучі діти! Згинь, припиздок, з полоси!

- Тільки не червоний, тільки не – а йопт, щоб тобі вік жилось!

Св. «Вєтєрок» – св. «Школа???»:

- Чмо, ти там заснуло за рульом, давай їдь!

- Ця макака криворука ще й по телефону пиздить! За руль держись, курва!

- Я хоч раз на зелений попаду, їбалось воно в сраку!

Св. «Школа???» – св. «Пекарня»:

- Щоб я ще хоч раз оце вас послухав – сидів би дома, кіно дивився! Нє, бля, прися їм за пивом серед ночі!

- Якого чорта ти сигналиш, урод недоношений! Ах ти гівно, я тобі зараз як підріжу!

- Ідіота кусок, а раніше включити поворот важко додуматись!

Св. «Пекарня» – св. «Старий центр І»:

- Стукнуть би тебе об стовпа, так щоб довбойоб і підійти до машини боявся!

- Воно йобнуте чи прикидається – нє, ну в тебе точно проблеми з головою!

Св. «Старий центр І» – св. «Старий центр ІІ»:

- Ти диви, щось у лісі здохло – зелений!

Св. «Старий центр ІІ» – св. «Розвилка»:

- Сука, хуєсос заюшений, для кого розмітку придумали!

- І нахрінячили ж цих довбаних світлофорів, наче з переляку!

Св. «Розвилка» – св. «За розвилкою»:

- Ну загорися ти зелений, ну йоперний театр, ну бля – пиздець!

Св. «За розвилкою» - св. «Інтернат»:

- І що ти, чамренне, твориш! Обігнав блять, герой блядь!

- Не сиділо б у мене в машині ще троє остолопів – подивився би я на тебе!

- І нафіга питається ти переганяв, лось тупорилий!

Св. «Інтернат» – св. «Порошинка»:

Тут нас кілька кілометрів – думаю, не більше трьох – чекає безсвітлофорна пряма траса. Я сиджу спереду, біля Макса, водія. Я звик до його безкомпромісної «толерантності», але посмішка однаково не зникає з мого обличчя всю дорогу. На задньому сидінні Єгор і Денчик. Як уже зазначалось в одній із Максових реплік, ми їдемо за пивом. Серед ночі = близько опівночі.

Підозрюю, Максове спілкування з оточуючим його дорожнім рухом має взаємний характер, але більш на ментальному, ніж на вербальному рівні. І Максу це пасує. Дискутувати він не любить, тільки констатувати, стверджувати і рубати з плеча. Ми впевнені, що він завше такий злий, бо непитущий. А в конкретному випадку ще й тому, що Київська вулиця всипана світлофорами, як прокажений струпами. Краще би їхали через Пухівку.

- Підар, та виключи ти дальнє – що за народ!

- Нє, ну я з нього ридаю!

Св. «Порошинка» – св. «На Короленка» і після:

В «Мегамаркет» ми вже не встигаємо, тому лишається «Київський» – він працює цілодобово. Та є один нюанс: якщо не помиляюсь, то там перерва з 00:00 до 00:30, і ми потрапляємо саме в цей проміжок. 00:04 – Макс мене з гімном з.їсть!

- Чамренне, виїжджай бистріше!

- Глянь на цього малахольного, через двойну потулив – недорозвинений!

Нарешті ми паркуємось і всім кагалом виходимо з тачки. Біля «Київського» народ тусується невеличкими групками, киряють і теревенять. Он четверо прям на капоті поляну накрили. Я не помилився – перерва.

- Якого хєра!

- А! Точно, я згадав – тут перерва до півпершої…

- Ти згадав!? І що тепер скаж робити – стирчати тут півночі!?

- Півгодини…

- А чого ми просто на заправку не заїхали? – і треба ж було Денчику влізти.

- І то правда! Якого чорта я сюди хуярив через всі Бровари, коли зразу за Старим дубом заправка з магазином?

- Там асортимент не той.

- Асортимент не той? Ти зовсім шибонутий!?

- Ну все, заспокойтесь, раз вже приїхали, то давай почекаємо – Єгор, довбаний миротворець – тут всього-то двадцять хвилин залишилось, не їхати ж назад…

Макс дратівливо зітхає, але мовчить. Ми повертаємось до машини – чекати.

!

Не встигли ми відмовчатись, як в мою шибку постукав якийсь чоловік. Бородатий, але без вус. Я опустив скло і помітив, що окрім вус у нього також немає лівої руки – рукав сорочки затягнутий вузлом.

- Доброї ночі.

- Привіт, – відповідаю.

- Ви ж не місцеві..?

О, думаю, почалося.

- З району…

- Я так і знав! Не могли б ви розповісти по історії…

- Звідки знав? – грубо обірвав Макс.

- Ее. Я тут часто вночі з друганами зависаю, багато кого, хай наглядно, але знаю. А ви приїхали, ні з ким не вітались, посіпали за древі і швидко назад до машини, то я і припустив…

- Ясно. Що там за історії?

- Історії, що у вас асоціюються з Броварами.

- Нащо? – хоча я вже і сам здогадався…

- Така концепція мого оповідання: Бровари очима провінції – людей, для яких це не рідне місто, але районний центр. Давайте знайомитись! Нельсон Ткаченко, – і подає мені свою єдину руку. Так ми всі привітались, навіть Макс, – схоже ця тема його зацікавила – і мужик продовжив:

- Є такий конкурс – може ви бачили рекламу на Лісовій…

- Проза міста? – кажу ж, що здогадався.

- Ага. Ви також участь приймаєте?

- Минулого року писав туди. Цього разу забив – дурня несусвітня всі ці ваші конкурси, притравка для нікчем.

- Я так не вважаю…

- Що з рукою? – Макс.

- Це довго розказувати, якщо хочете, то дам адресу – почитаєте?

Макс скривився – після школи він не прочитав жодного художнього твору. Власне, в школі також. Скривився, але кивнув. Нельсон простягнув йому папірець з написом: «vrazhart.blogspot.com; Швидше, ніж калатнуло серце». Макс ще раз кивнув.

- То ви розповісте мені по короткій історії?

- Давай я перший! – несподівано вискочив з машини Денчик. Нельсон дістав диктофон і я помітив сокиру у нього за поясом.

Денчик:

- Доки вони будуть роздуплятись. Коротше, цього літа так склалося, що я відвідав кількох ворожок – сімейні трабли, ну ти розумієш. Їх тут у вас, як собак нерізаних…

- Як світлофорів на Київській! – їдко і самовдоволено додав Макс.

- Ага. Тільки каталогу не вистачає… Знайомі дали кілька телефонів – ми обдзвонили і понеслось. Перша на Плехановій живе, з такими наростами страшнючими на ногах. Сказала купити пряників і водичку. Посадила мене біля столу, на якому ікона і свічка в банці з пшеницею. Поставила перед іконою мій квас і вафлі. І, не питаючи нічого – мати до мене вже достатньо нагородила, – давай бубніти собі під носа. Бубнить і роззявляє рота – зіває своєю гнилою пелькою прямо мені в лице – смердить, як з помийного відра. І так раз десять.

- Може вона твоїх демонів ковтала, – кажу я.

- Ага, стопудово! Востаннє зівнула, перехрестила квас і вафлі, вручила мені їх, сказала, що сильна порча на мені, але треба оце-от зжерти і всьо буде зашибісь.

- І що?

- Та мені й так зашибісь було, але рішили їхати до другої…

- Давай зразу останню, – перебив Макс – я не збираюсь цілу ніч тебе слухати.

- Остання була на… На Андрєєва, наче. У цієї підхід найфундаментальніший. Три дні підряд туди їздили. Спочатку водила наді мною свічкою, показала який чорний плавлений віск – типу порча. Тоді знову водила свічкою і бурчала – віск став трохи чистішим. На третій раз віск був світлим, як кінча, того ж дня в хід пішло яйце… Хоча ні – яйце було всі дні, а на третій вона його розбила в стакан і давай в хронологічному порядку перечислять мої порчі. Записуй, говорить. Першу зробила стара карга на букву Є, на кістках і яйцях… ну і теде. Я так жодної порчі й не просік, хто зробив. А всього їх п.ять нарахувала. Так що тепер я чистий, як сльоза байстрюка, і все завдяки кооперативу броварських ворожок. Така от історія.

Єгор:

- Та я не часто тут буваю. Навіть не знаю, щоб такого розказати… Колись, пам.ятаю, друг тут служив, наш спільний. Військова частина – то ж уже Бровари? То ми його навідували частенько . Було купимо по пакету дешевого вина і соку. Сік виллємо, а замість нього – вина. Сидимо на КПП і смокчемо з другом. Його потім діди били за те, що п.яним в казарму вертався. Ще я тут права отримував. Спочатку думав по-чесному здати, та зовсім скоро осознав, що для здоров.я – і психічного, і фізіологічного – дешевше буде їх просто купити. Інструктор верещить, як чорт, всі вони там якісь сіпані, «жигуль» – ко(ло)рито – дно діряве, їдеш і дорогу під тобою видно, наче в параші в поїзді, коли змиваєш. Про коробку передач я взагалі мовчу. Військова частина, автошкола і війскомат, про який я не хочу розказувати – самі знаєте – це ті три кити, на яких для мене стоять Бровари. Нормально?

- Як є. Це ж ваші асоціації…

Я:

- Тепер я! Недавно йдемо зі Славком по парку Перемоги, амброзію на ходу цмулимо. Наздоганяє нас пацанчик:

Здоров, дружище!

Здоров.

А ти чо такий бородатий?

А я із секти, – і відпиваю амброзії.

З якої нах секти?

З бородатої.

Не поняв, – вирячив беньки. Я стримую сміх і впевнено дивлюсь йому в очі, аби розумів, що все серйозно.

І шо ви там робите?

Не бриємось.

Вась, хоч зара в.їбу тебе?

Ні, не хочу, – мовчить кілька секунд, не знає, що зробити чи сказати.

І чо, ви обидва із секти?

Можна і так сказати.

А чого він без бороди?

А ми його тільки вербуємо.

І чо, ти типу батюшка? – криво посміхається.

Ну, якщо тобі так простіше…

То може ти мені гріхи відпустиш?

Нуу, ти не бородатий, але для першого разу…

Я людину вбив!

Погано, – кажу.

І все?

Забираю твій гріх собі, тепер ти чистий, – п.ю амброзію.

Нє, ну ти пиздиш про секту!

От бач, тобі вже легше стало. А тепер вибач, нам треба йти, бо спізнимось на сеанс.

Який сеанс?

Небриття.

Ми зі Славком ідемо геть, а пацанчик стоїть і дивиться нам вслід.

Чому саме ця історія? Бо то перший раз, коли до мене в Броварах доїбались на вулиці. Я її відразу згадав, щойно ти у вікно постукав…

Макс уже перебував у стані повної готовності детально оповідати свою неповторну історію. Та Нельсон різко сховав диктофон – я знову звернув увагу на сокиру – якось знічено почухав бороду і промовив:

- Певно, досить, в мене вже й так вистачає матеріалу, з чого обирати, а там ще й обмеження в символах, однаково все не поміститься, та і магазин вже відкрився…

Макс почекав, доки однорукий Нельсон відійшов:

- Ну і звіздуй зі своїм конкурсом, писака недороблений!

Я на нього неоднозначно зиркнув.

Денчик:

- Потулили в магазин! Макс, ти йдеш?

- Ви ще тут!? Дава кабанчиком, бо пішки додому підете!

13.09.2012
Читать комментарии (11)
Рейтинг Оценили
5 Главный зануда Публикатора, Марина Левандович, Евгений Герман, Триша, Андрій Момут.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2012-09-13 10:41:48
Заплюсовал текст.
Евгений Герман
2012-09-13 10:42:44
хорошо. но какого-то перевёртыша не хватило. какое-то ружьё не выстрелило.
хотя - постомдерн это допускает.
Вражек
2012-09-13 14:05:06
типу сокира не стрельнула?)
мене, до речі, в нельсона ці от його класичні ружжа конфузять завжди. пережиток це, ще й містечковий.
хоча мб ти щось інше маєш на увазі.
Евгений Герман
2012-09-13 15:00:53
если бы секира... я и сам не знаю что не стрельнуло. просто хотелось "выстрела"
Марина Левандович
2012-09-13 11:13:46
Вась, хоч зара в.їбу тебе?

Ні, не хочу, – він мовчить кілька секунд, не знає, що зробити чи сказати.

І чо, ви обидва із секти?

Можна і так сказати.

А чого він без бороди?

А ми його тільки вербуємо


Ахахах =)=)=) ахуєнно=)
Вражек
2012-09-13 14:06:42
між іншим діалог з реального життя)
Марина Левандович
2012-09-13 11:14:02
Заплюсовал текст.
Главный зануда Публикатора
2012-09-13 11:31:11
смеялсо
весьма многое доставило реально
сочно, очень сочно написал
правда финал получился по нисходящей, менее выразительным чем основной текст
предложение - Максове спілкування з оточуючим його дорожнім рухом не вирізняється взаємністю – точніше, воно може і взаємне, але більш на рівні ментальному, аніж вербальному, – але Максу це підходить. - я бы чуток отредактировал, каким то оно выглядит несогласованным, может из-за повтора
больше ничего в глаз с первого прочтения не упало, вроде гуд
Вражек
2012-09-13 13:59:52
по спадній остання історія (від оповідача) чи самий-самий кінець?
мб через те, що намагався поміститись в 10000 (умови конкурсу, в які так і не вклався)))
а речення тре укоротити..я ще просто сам не особливо перечитував
дякую
Главный зануда Публикатора
2012-09-14 07:43:51
кажется именно самый-самый конец потух, а просилась вспышка, усиление (эт не то о чем говорит Женя - он о смысловой подводке, а я больше о структурной)
а мо* у мя просто глаз к концу засорился
Главный зануда Публикатора
2012-09-13 11:31:19
Заплюсовал текст.
Триша
2012-09-14 21:52:14
Заплюсовал текст.
Андрій Момут
2012-09-20 18:40:49
Заплюсовал текст.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ