Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
Назар Шешуряк

Топоніми

Ріг над правим вухом Людмили Михайлівни Поліщук почав рости приблизно після закінчення школи. Так розповідають. В усякому разі, з того часу його вже неможливо було приховувати в хустинках, шапочках і хитромудрих зачісках. Якщо постаратись, в інтернеті можна знайти фотографії сімнадцятирічної Люди з невеликим відростком на голові. Юна пухкенька дівчина (пухкість не сита, а якась хвороблива, водянисто-овочева) в мішкуватій куртці та довгій спідниці на фоні буйної літньої зелені. Не знаю точно, який там рік. Початок п’ятдесятих?

Ріг повільно ріс все життя. Коли Людмилі Михайлівні виповнилося шістесят шість і вона почала подорожувати країною, ріг досягав близько дванадцяти сантиметрів у довжину. Конусоподібний відросток вкривала шкіра і ріденьке сиве волосся. Зрідка, в спекотну погоду або під час особливого напруження, він сочився білою рідиною, схожою на молоко. Мені пощастило торкнутися її відростка саме в такий момент; пам’ятаю, на пальцях залишилось кілька білих краплин і я крадькома злизав їх. Дивовижний смак.

Інформацію про життя Людмили до її подорожі країною знайти досить важко. З іншого боку, навряд чи з нею відбувалось багато значних подій: з рідного села вона ніколи не виїздила, заміж не виходила (що згодом вилилося в чутки про святу непорочність), жила з мамою. Батько загинув на війні, сестра рано вискочила заміж і з полегшенням утекла в столицю. Мама померла на початку дев’яностих, з тих пір Люда жила сама.

В селі до неї ставилися з побожною повагою, вона була чимось на зразок місцевого оберегу. Чоловіки допомагали їй з хазяйством, жінки регулярно заносили продукти. Баба Люда, натомість, лікувала їх.

Її теплі, завжди масні руки вбирали в себе хворобу швидко і впевнено. Звертались до неї нечасто, тільки в серйозних випадках — з важкими травмами, хронічними болячками або затяжними депресіями. Зазвичай прийом тривав недовго, вистачало двох-трьох хвилин. Дотик рогатої баби викликав запаморочення, уздовж хребта проносилася хвиля лютого холоду, але через пару годин побічні ефекти відступали і тіло наповнювалося здоровим спокоєм.

Бабиним рукам піддавалися далеко не всі хвороби — вона добре знала свої сили і чесно відмовляла, коли не могла нічим допомогти. Наприклад, онкологія. Раковим хворим вона не погоджувалася навіть зменшити біль. «Бог терпів і нам велів» — казала Люда, і ніхто не наважувався їй заперечити.

До цих пір залишається незрозумілим, як селяни погодилися віддати своє диво в руки Арсена. Чужинець і очевидний пройдисвіт з маленькими неспокійними очима не міг не викликати ворожої реакції. Особисто я вважаю, що ідея поїхати в подорож належала самій Люді. Але не будемо зайвий раз розпускати чутки.

Двоюрідний внук баби Люди Арсен з’явився несподівано і мав суто меркантильні наміри переписати на себе хату і чималий шмат землі. До цього він бував в гостях у Люди лише двічі: в ранньому дитинстві і на похоронах прабабки. Про паранормальні здібності своєї родички він, очевидно, тоді ще не знав і був дуже здивований сеансами зцілення, які в ту тривожну осінь2000-годоводилось проводити особливо часто. Селяни з острахом очікували зміни тисячоліть, хмари набували отруйних кольорів, а корови постійно врізались одна в одну, ніби некеровані автомобілі.

Арсену тоді виповнилось тридцять п’ять. Постійної роботи у нього, здається, ніколи не було — займався він здебільшого різними напівлегальними авантюрами, наприклад, реалізацією контрабандного алкоголю з Молдови. Вправним аферистом Арсена назвати важко, але карколомні плани по підняттю легкий грошей з нього вивергалися постійно.

Вони провели разом два роки, і більшість часу — в дорозі. Автомобіля в Арсена не було, тому пересувалися вони автобусами та плацкартами, лякаючи інших пасажирів. Ночували в готелях або зйомних кімнатках. Перед приїздом давали оголошення в місцеву пресу. Плату за прийом брали помірну, і бажаючих відчути на собі руки дивовижної рогатої цілительки було більш ніж достатньо.



* * *

Їх супроводжував барвистий потік топонімів — села, селища, райцентри та інші крихітні точки на мапі. Нетішин, Боромля, Талалаївка, Ярмолинці і Дунаївці, Вапнярка і Піщанка, Нехвороша і Сатанів, а ще Кобеляки, Чорнокопи і Скоморошки.

Шумськ, де так і не вийшло домовитися про приміщення, і публічний сеанс зцілення влаштували прямо на березі ставка. Золотий Потік, де баба Люда несподівано швидко напилася страшним порошковим вином і цілу ніч не давала спати Арсену і решті мешканців готелю. Бабанка, назва якої неабияк стривожила бабу Люду: вона марно допитувалася у місцевих, як правильно ставити наголос. Місцеві так і не змогли дати одностайну відповідь, і Люда через це мало не зірвала зустріч з хворими. Її завжди дуже хвилювала чіткість у назвах та іменах. Так, принаймні, розповідають.

Через деякий час Люда здобула популярність в народі і стала модною темою для обговорення у провінційних поліклініках, бібліотеках та генделиках. Її ріг і цілительні руки викликали страх і захоплення. Дізнавшись, що Люда любить квіти, вдячні фанати почали засипати її величезними букетами. Баба напихала квіти в кишені, заплітала їх у залишки волосся, обв’язувала ними ріг. В такому вигляді і з’являлась на публіку — уквітчана рогата дама.

Лікувала псоріаз, ревматизм, виразку шлунку, фантомні болі у ветеранів і безліч інших хвороб. Ветеранів з фантомними болями любила більше за все — казала, що від них цікаво пахне.

Чечельник, Погребище, Завалля, Козельщина, Губиниха, Нові Білокоровичі, Муровані Курилівці, Мокра Кадигірка. В обласні центри заїжджали рідко, там важче було домовитись. Пощастило тільки з Хмельницьким і Тернополем — це якраз був пік її слави. Справи йшли вгору, Арсен міг селитися в пристойних (наскільки це було можливо в маленьких містечках) готелях і уникати особливо страхітливих приміських автобусів. Тієї весни по дорозі до Тернополя вони заїхали в Шепетівку. Там я їх і зустрів.

Мені було тоді чотирнадцять. Я заїкався: ледве міг вимовити власне ім’я, не те що повноцінне речення; звуки давалися мені величезними зусиллями, щоразу застрягаючи навіть не в горлянці, а десь під шлунком. Численні логопеди не допомагали, і мама потягла мене до знаменитої цілительки.

Прийомну баби Люди влаштували в пошарпаному будинку піонерів. На той час бабця збирала уже не тільки бажаючих вилікувати радикуліт, безпліддя чи хворе серце, але й звичайних глядачів. До нас Люда приїхала лише на один день — щільний графік, — і черга біля будинку піонерів почала збиратися ще на світанку. Першими почали сходитись м’ясисті жінки з довколишніх сіл, тягнучи за собою картаті сумки і сонних дітей; потім підтягнулись місцеві пенсіонери та інваліди. Люди записувалися в чергу, сварилися, ромахували пенсійними посвідченнями і ксерокопіями лікарняних карток. Ми з мамою прийшли пізніше, вже коли натовп запустили в актовий зал. Вільних місць не було. Рівно о півдні цілителька повільною старечою ходою вийшла на сцену, сіла в крісло і прийом розпочався.

Я, зізнаюсь, пройшов без черги — допомогли старі мамині зв’язки. Люда торкнулася двома сухими пальцями моїх губ, потім взяла мою руку і торкнулася нею до рога. Пізніше мені розповіли, що мацати свій ріг вона дозволяла далеко не всім. На дотик її відросток був твердим і вологим; я захоплено водив по ньому пальцями близько хвилини, аж поки бабця не засміялась і забрала мою руку.

Ось і все. Заїкання минуло не одразу і не остаточно — досі дає про себе знати, коли хвилююсь поряд з незнайомцями, — але я так-сяк заговорив у той же день, і це справді виглядало як чудо.

У той час про неї вже почали з’являтися «сенсаційні» матеріали в газетках різного ступеню жовтизни. Відео з сеансів зцілення показували новини місцевих телеканалів, приїзд Люди оголошували по радіо. Саме по цій дірявій документації я і прослідкував маршрут її подорожі. Крива лінія, за вигинами якої явно читалися гарячкові телефонні переговори Арсена, зачепила сімнадцять областей. Після свого трагічного завершення вона стала схожою на закручений у спіраль знак питання, кінець якого тонув у Чорному морі.

Під час весняних гастролей східними областями (Енергодар, Соледар, Вугледар, штук п’ять Андріївок, Чапаєве і Чапаєвка, Близнюки, Комишуваха) у Арсена виникла ідея провести літо на південному узбережжі Криму, переповненому щедрими і спраглими до чудес туристами.

Червень почався кошмарною спекою, бабин ріг майже щодня сочився густим молоком, ніби перестиглий фрукт. Безкінечна подорож їй почала набридати, але новина про кримське узбережжя відкрила в ній друге дихання: Люда ще ніколи не бачила моря. Перепочивши пару тижнів у Солоному, вони рушили на південь. По дорозі до моря зробили ще кілька зупинок: Чортомлик, Велика Лепетиха, Верхній Рогачик, Нижні Сірогози, Партизани і внутрішньокримське містечко Кольчугіно. В Кольчугіно їх покликав особисто голова міськради: у його дочки виникли ускладнення після аборту. Баба Люда її підлікувала, хоч і не переминула обізвати блядюгою.

Арсен уже домовився провести публічні сеанси зцілення у кількох містах узбережжя: наступного ж дня після лікування тієї дівчини планувалася поїздка в Євпаторію, потім, через кілька днів — у Малоріченське. Євпаторія, однак, в останній момент зірвалася, і вони на тиждень застрягли в Кольчугіно.

Крим з першого ж дня дуже дивно подіяв на Люду: вона стала тривожною і збудженою, постійно облизувала губи, розмовляла уві сні. Заспокоювали її тільки співи мусульман. Вікна їхньої кімнати виходили на мечеть, і тричі на день звідти на все місто лунала молитва — Люда щоразу завмирала і захоплено слухала, після чого винувато хрестилась і бубніла отченаш.



* * *

У Малоріченському їм дістався чудовий номер з видом на море: баба одразу ж сіла на балконі і захоплено спостерігала, як воно лежить щокою на хвилерізі. Арсен залишив її в номері і пішов шукати магазин з водкою.

Повернувся пізно вночі, десь о третій, і застав порожній номер. Швидко тверезіючи, обшукав весь готель, подвір’я, сусідні вулиці. Через пару кварталів знайшов у кущах її одяг. Хазяї готелю перелякано розводили руками: ніхто не бачив, як вона вийшла і куди подалась. Арсен тієї ж ночі звернувся в міліцію, і нервово засміявся, коли його запитали про особливі прикмети зниклої.

Її тіло знайшли через добу на дикому пляжі. Знаменитий знімок, який у той місяць не опублікувала тільки лінива газета: стара оголена жінка лежить на прибережному камінні, і бродячий пес злизує кров з її рогу. Палиці, якими її забили до смерті, валяються поряд.

З непевних розповідей кількох свідків складається ось що. Пізно вночі баба втекла з готелю і попрямувала до моря. По дорозі скинула з себе одяг. Один очевидець запевняв, що пересувалась вона на карачках, при чому дуже швидко, по-котячому вигинаючи спину. На світанку вона добігла до безлюдного пляжу. Так і неводомо, що саме — і навіщо — вона там робила; за свідченнями її убивць, щось «недобре».

Убивць було троє — звичайні мужики з Росії, що приїхали в Крим на відпочинок і випадково забрели на той пляж. «Мені стало дуже страшно, коли ми її побачили, — розповідав наймолодший з них. Ці слова потім часто цитували газети і телебачення. — Страшно, як ніколи в житті. Ви такого ніколи не відчуєте».

Баба Люда сиділа на березі моря і голосно співала, постійно зриваючись на тваринне виття. Її ріг фонтанував молоком — баба підставляла долоні і розмазувала рідину по своєму тілу. Біля неї зібралось кілька маленьких бездомних собачок — вони підвивали їй і сором’язливо злизували молоко з її боків. Небо, запевняли убивці, від цього співу починало темніти і покриватись тріщинами, а море в радіусі кількох десятків метрів — закипати. Мужики, що спостерігали за всім цим з кущів неподалік, відчули непереборне бажання зупинити дивний бабин ритуал. І зупинили.

Важко сказати, наскільки ця історія правдива: у нас є тільки слова убивць, більше свідків не було. Але каміння навколо бабиного тіла справді було заляпане молоком, а на берег викинуло кільканадцять зварених рибин.

Убивці самі здалися в міліцію, їхні спустошені обличчя теж показали по телевізору. Історія набула неабиякого розголосу — один з центральних телеканалів навіть присвятив Люді окремий випуск ток-шоу. В ефір прийшов Арсен — такий же спустошений і зіжмаканий. Він в’яло розповідав про велике серце і лагідну вдачу своєї двоюрідної бабці. Після його ледачих інтонацій і кволих рухів у мене не залишилося сумнівів щодо того, хто насправді був у них головний і хто кого возив по країні.

Після загибелі цілительки багато хто з тих, кого вона вилікувала, боявся повернення хвороб. Але цього не сталося — наскільки мені відомо, всі врятовані Людою все ще чудово себе почувають. Не повернулось і моє заїкання; лише зовсім рідко, при зіткненні з найскладнішими фонемами, у моєму роті з’являється той самий неповторний смак бабиного молока.

Я спльовую солодку білу рідину і продовжую розповідь.

29.06.2012
Читать комментарии (16)
Рейтинг Оценили
9 Андрій Момут, Ніка Новікова, Ніж у воді, Оксана Осмоловська, Spirtson, Гераскина Аня, Вражек, Три злостных флудера и редактор с бритвой в зубах, Евгений Герман.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Андрій Момут
2012-06-29 17:03:25
Заплюсовал текст.
Гераскина Аня
2012-06-30 18:59:35
Заплюсовал текст.
Гераскина Аня
2012-06-30 19:01:16
На главной просто праздник какой-то)
Вражек
2012-06-30 23:13:11
Заплюсовал текст.
Вражек
2012-06-30 23:16:31
прогресуєш, хулі.
як технічно, так і контекстуально.
Евгений Герман
2012-07-01 23:14:55
Заплюсовал текст.
Евгений Герман
2012-07-01 23:15:50
это ахуенно. тонко, филигранно и вообще.
Три злостных флудера и редактор с бритвой в зубах
2012-07-02 18:37:32
Нет, ну это плюс, вообще без оговорок.
Spirtson
2012-07-03 20:47:28
цельно, без "воды" и банальностей.
Молодец!
Spirtson
2012-07-03 20:47:37
Заплюсовал текст.
Оксана Осмоловська
2012-07-04 17:42:52
Заплюсовал текст.
Оксана Осмоловська
2012-07-04 17:44:00
жалко-жалко. така баба вмерла, здуріти можна! я би їй стіральну машину даже подарила, аби вона мене від ревматизму вилікувала((
Ніж у воді
2012-07-07 13:00:02
Заплюсовал текст.
Ніка Новікова
2012-07-11 22:07:51
Заплюсовал текст.
Ніка Новікова
2012-07-11 22:08:24
справді, харашо.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев