Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
marusik

***

Пам’ятаю, в дитинстві мій старший брат частенько повторював мені, що якщо я буду дрочити, то на долонях у мене виросте густа шерсть. Потім я виросту і кожного ранку, збираючись на роботу, я буду спочатку голити свої долоні, а тільки вже потім обличчя. Мені буде ніяково здороватись з іншими чоловіками за руку, бо на долонях у мене ростиме колюча щетина. Якщо якось на вокзалі мене перестріне циганка і захоче погадати, то мені буде соромно показати їй долоню і доведеться втекти. Коротше кажучи, всі знатимуть, що я дрочу і не захочуть мати зі мною ніяких справ. Дівчини у мене точно не буде, бо дівчата не люблять дрочунів, тому мені доведеться дрочити все життя наодинці, дрочити неголеними долонями. Мій пісюн буде завжди червоним від подразнення, а совість – нечиста і неспокійна від сорому. «Дивись, Валік, - казав мені брат, - Роби, як знаєш, але завжди пам’ятай, що твоє майбутнє – у твоїх, Валік, руках».

Я завжди вірив брату. Він на цілих сім років старший за мене і дуже розумний. В принципі, я не дуже то й розумів, як воно дрочити. На початку дев’яностих порнухи було мало, інтернету не було, а еротику показували дуже пізно, коли я зазвичай вже спав. Біля моєї школи стояв кіоск «Союздруку», з вітрин якого було видно журнали з голими жінкам, сфотографованими у різних позах. Я намагався проходити повз і не звертати на них уваги, але інколи не втримувався і довго стояв навпроти кіоску, розглядаючи жінок з обкладинок журналів. Потім я не міг спати, крутився у ліжку всю ніч і марились мені всі ці жінки у різних позах. Але, у всякому разі, я не дрочив.

Мої батьки працювали у школі. Батько – вчителем праці, а мати – географії. Влітку у батьків була довга відпустка і вони майже на два місяці їхали в Португалію збирати апельсини. Додому батьки повертались на день незалежності і привозили мені всякі смачні шоколадки, імпортне сітро і печення. На час відпустки батьків брат залишався вдома на хазяйстві, а мене батьки відправляли в село до бабусі з дідусем. В селі мені подобалось. Малим я почував себе там спокійно і комфортно. В селі не було кіосків «Союздруку», натомість було багато моїх друзів-однолітків з Києва, Житомира і Чернігова, які теж приїжджали до своїх бабусь на літо. Мій дідусь був заядлим рибалкою і часто забирав мене рибалити з собою. О п’ятій ранку ми неслись з дідусем на мопеді через поле у напрямку річки, вітер гудів у мене у вухах, очі сльозились від куряви, а почував я себе найщасливішим у світі. Ми сиділи на березі річки, закинувши вудки, і чекали кльову, а дід тим часом розповідав мені всякі хохми зі свого життя. Повернувшись з рибалки, ми починали перебирати рибу. Дрібну дід кидав коту, а велику відкладав у спеціальний тазік для нечищеної риби. Потім дідусь брав гострий тесак і відрубував ним колючі плавники окунів. Далі дід брав маленького ножика, розрізав рибі пузо, викидав тельбухи коту, зішкрібав з риби луску. Я спостерігав за цим дійством, роззявивши рота, і знову ж так почував себе найщасливішим у світі.

Того літа мені виповнилось дванадцять і я знову опинився у селі на час відпустки батьків. Ходити зі мною на рибалку дід вже не міг: на початку весни у нього паралізувало обидві ноги і про їзду на мопеді він мав забути назавжди. Тепер дід цілими днями катався на інвалідному візку у дворі і весь час матюкався сам до себе. Зі мною він майже перестав розмовляти, міг тільки буркнути щось час від часу до мене, але що він хотів, було незрозуміло. Один раз я таки з’їздив на рибалку сам, але без діда мені було нудно, клювало погано і додому я повернувся ні з чим.

Все літо я тинявся з друзями по селу, а на день незалежності, коли мали приїхати мої батьки і забрати мене у місто, я все ж таки вирішив знову піти порибалити. Думав зловити щось, можливо, щоб похизуватись перед батьком. Я встав о п’ятій, як і раніше, коли їздив рибалити з дідусем, сів на велосипед, бо на мопеді їздити не вмів, і помчав через поле до річки. Кльову знову не було. Години три я терпляче сидів, гіпнотизуючи поплавок, сподіваючись, що спіймаю хоч що-небудь, хоча б коту, але все марно. Я вже почав був нудьгувати, коли побачив на протилежному березі якихось людей. Я роздивився, що це були дві досить стрункі дівчини років по двадцять. Вони спустились до води і о, Господи, почали знімати з себе одяг. Мені важко описати своє збудження і той жах, який я відчув, коли дівчата роздягнулись повністю і почали хлюпатись у воді. Вони дзвінко сміялись і бризкались одна в одну водою, а я сидів заціпенілий в кущах на іншому березі річки і не міг відірвати свій погляд від їхніх молодих і засмаглих тіл. Мій мозок вже починав закипати, коли я врешті-решт зірвався з місця, схопив велосипед і помчав чимшвидше геть, покинувши свої вудки на березі. Хвилин п'ятнадцять я безперестанку давив на педалі, гнав з шаленою (як для велосипеда) швидкістю через поле, а перед моїми очима проносились змішані образи дівчат, за яким я тільки-що слідкував, і жінок з обкладинок журналів у кіосках «Союздруку».

Доїхавши до лісопосадки перед селом, я кинув велосипед і побіг у кущі. Там я скинув з себе штани і схопив свій як ніколи напружений пісюн у праву долоню. Кілька рухів рукою туди-сюди і мене враз пронизала неймовірно сильна судорога, все тіло почало сіпатись, немов від враження струмом, немов від приступу епілепсії. Я впав на коліна, продовжуючи стискувати свій пісюн у долоні. Кілька секунд мені здавалось, що світ перестав існувати, все стихло, все завмерло навколо. Та потім я знову почув, як співають птахи, шумить листя на деревах в лісопосадці, реальність повертається до мене і разом з нею мою душу охоплює страх і сором.

Я схопив велосипед і чимдуж помчав додому. В голові майоріла одна лише думка: «Що ж тепер буде, Валік? Що ж тепер буде?». Покинувши велосипед біля двору, і, не тямлячи нічого від розпачу, я одразу ж кинувся до хліва, де лежав тесак, яким дід раніше обрубував плавники окуням. Знайшовши тесак, я лівою руку з розмаху рубонув ним себе в праве зап’ястя. Далі смутно пам’ятаю свій власний крик, море крові і бліде обличчя бабусі. Отямився я вже у лікарні. Моя рука перемотана бинтом і жахливо боліла. Мама сиділа біля мене і сумно посміхалась. З того дня пройшло вже більше десяти років. Тепер у мене права долоня пластмасова. Тепер я здороваюсь з іншими чоловіками лише лівою рукою, а з братом не здороваюсь взагалі.

01.07.2011
Читать комментарии (9)
Рейтинг Оценили
1 Евгений Герман.

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Андрій Момут
2011-07-01 23:38:53
дитяче))
marusik
2011-07-02 10:56:26
ага, це має бути дитячий комікс взагалі))
Вражек
2011-07-02 17:37:48
дійсно дитяче:
стандартна композиція, поверхневий контекст, тощо
Евгений Герман
2011-07-02 20:37:46
Заплюсовал текст.
Евгений Герман
2011-07-02 20:39:26
а я плюсану. ибо есть в этом тексте несколько пассажей достойных.
но сюжет нужно подавать более нестандартно.

и да, фильм почти по теме:
http://www.ex.ua/view/648403
Главный зануда Публикатора
2011-07-04 07:33:13
Додому батьки повертались на день незалежності і привозили мені всякі смачні шоколадки, імпортне сітро і печення.
Можливо - "печиво" (печення - зазвичай вживається для означення страви із смаженого м*яса).
Дрібну дід кидав коту - можливо "котові"
тазік - ?
Текст занятный.
Финал класный!
marusik
2011-07-04 09:01:48
страва з м"яса - печеня. Печення ж і тазік - слова, яких в укр. мові не існує, але вони вживаються у розмовній мові і здаються мені досить колоритними.
Коту і котові - обидва варіанти граматично правильні. Якби в одному абзаці один і той же іменник вживався в давальному відмінку двічі, то стилістично доцільно було б використати обидві форми.
Юля Шешуряк
2011-07-04 11:15:27
+1
Юля Шешуряк
2011-07-04 11:16:44
фінал трохи врятував банальну тему. про таке вже дуже багато є текстів, тому читалось без цікавості, хоча написано добре.

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев