Редакция  Правила сайта Авторы  Проза  Поэзия  Критика  Другое Форум ТОП Комментарии Кандидаты Бездна Гостевая
marusik

24 хвилини

хоррор

Жінка, так схожа на Вільяма Берроуза, переходить вулицю. Її супроводжує група охоронців - божевільних, обдовбаних серфінгістів. Охоронців п’ятеро, вони всі одягнені в різнокольорові шорти, білі мокасини і білі футболки з написом 2Die4. Жінку звуть Лінда, їй сорок п’ять років, вона йобнута на всю голову, її череп несиметричний, опуклий в різних місцях, її зуби хитаються в різні боки, коли вона розмовляє до вас. Коли вона розмовляє до вас, можете бути впевнені – жити вам лишилось недовго. Я знав одного чувака, який не вірив у це і, зустрівши якось Лінду на вулиці, запитав: «Як справи, Лінда? Як поживаєш?». «Нормально, чувак, а тобі-от лишилось прожити двадцять чотири хвилини. Гарного дня!». Чувака, звали Моррісом, і його труп дуже довго не могли розпізнати, після того як той пролежав більше трьох тижнів в одному з резервуарів міської теплоцентралі. Стоматолог Деймон Річардс допоміг слідству, підтвердивши, що прикус трупа відповідає прикусу чувака на ім’я Морріс, який колись був одним із пацієнтів Річардса. Але це не так вже й важливо.

Так от значить, сиджу я на лавці у сквері імені Чкалова і дивлюсь, як люди ходять туди-сюди і думають про щось, ну, про різні свої особисті речі. Я думаю, про що б всі ці люди могли думати. Власних думок у мене вже давно немає. Потік моїх-чужих думок обривається, коли я бачу Лінду, яка переходить вулицю. Лінда прямує в мою сторону. Я помічаю, як вона не може зосередити свій погляд на мені через свою вроджену косоокість. Її зіниці бігають туди-сюди, і, здається, зараз повипадають з очних яблук. Серфінгісти йдуть трохи позаду, жваво розмовляють про щось між собою на своїй нікому незрозумілій обдовбаній мові. Мені не те щоб страшно, але якось трохи не по собі. Лінда підходить до мене і каже: «Дай що-небудь-скільки-є!». Я дістаю з гаманця п’ять гривень, даю їх Лінді. Жінка хапає купюру своїми корявими, сухими пальцями. Вона зминає п’ять гривень в долоні, гроші шурхотять, чи, може, то шурхотить посохла жаб’яча шкіра Лінди. Лінда киває мені в знак подяки. Вона посміхається, її губи розтягуються, а зуби витягуються вперед перпендикулярно губам – линуть до мене. Лінда розвертається і йде геть. Охоронці-серфінгісти прямують за нею, не припиняючи своїх балачок. Я проводжаю їх поглядом. Бачу, як Лінда переходить дорогу, бачу, як назустріч їй йде дівчина років вісімнадцяти-двадцяти, худорлява з темним волоссям і смуглим обличчям. Бачу, як дівчина щось питає у Лінди, та їй відповідає і йде далі. Дівчина ж залишається стояти на місці, немов заціпеніла, немов її ступні прикипіли до асфальту. Я зриваюсь зі своєї лавки і підбігаю до неї. «Привіт, як тебе звуть, - кажу їй, - що ти питала у Лінди, що вона тобі відповіла?». Дівчина відповідає, що її звуть Ребекка Уотсон, що вона просто хотіла звірити час, побачила – на зустріч їй йде жінка, яка схожа на Вільяма Берроуза, дівчина спитала у неї, котра зараз година, жінка відповідала, що сімнадцята нуль шість, що вона (себто Ребекка) помре через двадцять чотири хвилини. «Дивна якась жінка, схожа на божевільну, - промовляє Ребекка, - і ти якийсь дивний...теж схожий на божевільного». Я кажу дівчині, що вона у небезпеці, що тільки я можу їй допомогти, хапаю Ребекку за руку і веду за собою. Дівчина не пручається, покірливо йде за мною, немов під гіпнозом, немов досі заціпеніла. Ми блукаємо містом. Я заводжу на своєму мобільному будильник на сімнадцяту тридцять, потім розповідаю дівчині про чувака на ім’я Морріс. Вмикаю на своєму мобільному пісню группи «Покручений сірий лось», лоу-фай-серф-рок, щоб нам не було сумно. Я помічаю, що у Ребекки праве око сіре, ліве - зелене, а на правій щоці у неї видніється маленька родимка, з якої росте товста чорна волосина. Ми опиняємось на пустирі, посеред завалених будівельним і побутовим сміттям руїн одного з численних міських довгобудів. Я дивлюсь на мобільний – сімнадцята двадцять дев’ять. От ти й майже врятована, Ребекко. Грає будильник, я хапаю з-під своїх ніг великий шматок цегли і з усієї сили б’ю ним Ребекку в тім’я. Дівчина не встигає промовити й звук, падає на землю, засипану уламками цегли і дрібною крейдою. Я обертаюсь навколо і бачу Лінду, яка стоїть метрів за п’ятдесят від мене. Жінка, так схожа на Вільяма Берроуза, дивиться на мене, я відчуваю її думки. Ти все правильно зробив. Хоча це не так вже й важливо. Будильник на моєму мобільному звучить повторно.

13.06.2011
Читать комментарии (6)
Рейтинг Оценили
0

Вот проблема с этими творческими людьми: они всегда желают быть композиторами, художниками и писателями.
В результате производством труб большого диаметра занимаются бездарности. (с)Рома Воронежский

"Пииты - будьте хорошими людьми! Берегите лес и бумагу - пишите в сети!"

"Книги - это кино для умных"

"Автор умер - но критик всё ещё жив".

"Рукописи не горят - но, в основном, не тонут" (с)

КОММЕНТАРИИ
Евгений Герман
2011-06-13 12:45:28
а чё в Бездне? нормальный текст
Вражек
2011-06-13 14:38:46
таке враження, що це переклад. не лише через імена, манера якась така...
marusik
2011-06-15 11:36:04
так, так і хотілось, щоб манера вийшла якась така...
Главный зануда Публикатора
2011-06-15 07:02:17
неплохо написано, хотя в редактуре и шлифовке, как известно, пределов нет
немного сбивает прицел соединение разных потоков реальности - Берроуз, Моррис, Деймон Річардс, Ребекка Уотсон - достаточно сильно контрастируют со сквером им.Чкалова )))
финал неплох но достаточно ожидаем, сильно спасает последнее предложение (классика жанра)
marusik
2011-06-15 11:40:31
спасибо, Артур, за коммент.
для будущей шлифовки и редактуры текст, собственно говря, и выложен на публикаторе.
соединение разных потоков реальности применено нарочито. возможно, что и напрасно.
а концовка, она конечно да, не оч меня устраивает самого, но хай буде))
Monro
2011-06-16 01:40:55
"Її зіниці бігають туди-сюди, і, здається, зараз повипадають з очних яблук." - такого не буває. очні яблука можуть з орбіт повипадать, а зіниці не бігають..розширюються і звужуються.
більше зауважень не маю. )

Зарегистрируйтесь чтобы прокомментировать
 

Art magazine Проза

Сайт группировки СТАН Давление света

Веб-каталог «Культурна Україна»

Літературний клуб МАРУСЯ

Буквоид

Редакция       Реклама и сотрудничество
© Все права на произведения принадлежат их авторам.
© Nvc

Свадебные торты на заказ Киев